"Складайте блоки-невдачі в сходинки, які приведуть до майбутніх перемог": Юлія Левченко про мотивацію і філософію поразок

"Складайте блоки-невдачі в сходинки, які приведуть до майбутніх перемог": Юлія Левченко про мотивацію і філософію поразок

В історії українських жіночих стрибків у висоту лише шість спортсменок підкорювали планку на висоті 2 метри й вище. І лише четверо атлеток зробили це, як мінімум, п’ять разів у кар’єрі. Одна з таких спортсменок — Юлія Левченко, чотириразова чемпіонка України, дворазова призерка чемпіонатів Європи в приміщенні й віцечемпіонка світу-2017.

Оценка
- 4.5 из 5 возможных на основе 2 голосов

У 2019 році Юлія підкорила висоту 2 метри й вище чотири рази — це її абсолютний рекорд. На головному старті сезону стрибунка показала результат 2.00 м, але водночас залишилася на четвертому місці.

"До подіуму залишався крок, прикро. Я була засмучена", — визнає сама Левченко, та одразу додає, що дуже важливо правильно сприймати поразки й не зациклюватися на них.

Як спортсменка переживає невдачі й чи потрібно їй шукати мотивацію. А також, як конкуренція дозволяє рухатися далі та яка фраза найбільше мотивує атлетку. Про все це — далі в інтерв'ю.

Юлія Левченко

Як знаходити мотивацію в буденних процесах

Спортивне життя дуже бурхливе і насичене, постійно змінюються змагання, сезони й результати. Тож незавжди навіть є час шукати мотивацію, бо ти не встигаєш засумувати. Атлети завжди мають рухатися вперед, у нас нема часу на тривалі роздуми.

Якщо зникає мотивація, то мій варіант не примушувати себе насильно до чогось.

Буденне спортивне життя стало для мене корисною звичкою, яку застосовуєш щодня: інколи йдеш на тренування й навіть не задумуєшся [куди ти прямуєш].

Так, безперечно, бувають дні, коли нічого не хочеться й ти не бачиш жодного сенсу — це нормально. У такі моменти я не намагаюся себе мотивувати. Не хочу, добре, значить сиджу й нічого не роблю. Це класний експеримент: коли даєш собі волю байдикувати, тебе вистачає на дуже короткий проміжок часу, а потім хочеться підірватися, наздоганяти втрачене й робити себе кращою. Через певний час байдикування ти розумієш, що не можеш без своєї улюбленої справи, якою для мене є легка атлетика.

Юлія Левченко интервью

Якщо зникає мотивація, то мій варіант не примушувати себе насильно до чогось. Але це працює, якщо ми говоримо про те, що любимо чи про щось дуже важливе. Якщо ж треба робити речі, які не подобаються, то треба включити силу волі й характер: необхідно налаштувати себе, що цю річ треба зробити, що ти маєш отримати якийсь результат.

Щодо людей, які мене найбільше мотивують чи на яких рівняюся, то конкретних прикладів не можу назвати. Я привчила себе, що стараюся брати щось корисне від кожного (це може бути навіть персонаж з кіно), з ким зустрічаюся й за ким спостерігаю. Це ще одна повсякденна звичка для мене: дивлюся за людиною, помічаю в ній якісь риси, приміряю їх на собі. Й уже тоді дивлюся, підходять вони мені чи ні.

Мотивація через конкуренцію

Конкуренція – один з найбільших подразників і найбільш миттєва мотивація. Вона діє моментально, а не як книга з пошуку мотивації чи лекція на цю тему. У конкуренції потрібно швидко ухвалювати рішення: поки ти будеш шукати мотивацію, суперниці ставатимуть сильнішими та йтимуть до своїх цілей.

Юлія Левченко интервью

У професійному спорті конкуренція є завжди, і це круто! Якщо в тебе сильні суперники, смішно сидіти й чекати, поки вони зникнуть чи підуть на пенсію. Хтось іде, хтось прогресує, хтось запалює нову зірку – це природний процес, який робить спорт настільки цікавим, бо ти постійно в конкурентному колі.

Як відштовхнутися від поразок і не втратити мотивацію

Кожне окреме змагання завжди проходить по-різному. Для мене це таке навчання на практиці: інколи виходить втілити все заплановане, інколи — ні. Після кожного виступу ти аналізуєш, розмірковуєш над своїми стрибками, думаєш, де можна додати. Дуже важливо зрозуміти, що неможливо прорахувати всі варіанти розвитку подій.

Не треба сподіватися, що конкуренція зникне. Це працює навпаки: завжди краще мати когось конкурентного, інколи навіть програвати, але рости разом, аніж вигравати все без гідного спротиву

Мені дуже подобається думка, що невдачі – це блоки перед нами. І є люди, які складають ці блоки стіною, аж допоки вони не нависають над головою і починають тиснути на людину. А є інший приклад: складати блоки-невдачі в сходинки, які приведуть до майбутніх перемог. Це класна ілюстрація, яка показує філософію поразок.

У 2019 році, наприклад, на чемпіонаті світу я стала четвертою. У принципі, я вийшла готовою, показала хороший результат, усе було нормально, але четверте місце. Коли ти розумієш, що до подіуму залишався крок, то стає прикро. Я була засмучена, почала думати: "А що якби я там зробила по-іншому, а якби там стрибнула?" — і так далі.

Зрештою, прийшла до думки, що четверте місце мене не влаштовує. Але якби ще пару років тому хтось сказав, що я буду четвертою на чемпіонаті світу й буду незадоволена результатом, то я б здивувалася.

філософію поразок
 

Що ближче ми підходимо до якихось досягнень на найвищому рівні, то менше ми задумуємося, що навіть ці досягнення є мрією всього життя. І що був час, коли не вірилося, що подібний результат стане можливим. Власне, цей епізод з четвертим місцем я відпустила, прожила його та йду далі.

Також не пропустіть: актор Євген Янович розповів про домашні тренування на карантині

Фото: Инстаграм levchenkou
По материалам: redbull.com

Подписаться Подписаться
Новости партнеров

сейчас читают

Последние новости