Вчера Ольга Фреймут в очередной раз покорила публику. Женщины и девушки, тетки и дивы, в шубах и очках, тургеневские и бальзаковского, домохозяйки и шеф-редактор ХОЧУ.ua — все пали жертвой обаяния знаменитой телеведущей. Британские ученые когда-нибудь расшифруют феномен Фреймут, а пока предлагаем прочитать откровения Ольги , которые публикуем на языке оригинала (отметим, что встреча прошла в рамках Charity Woman Hub).

Ми маємо право на чоловічий світ. Я зрозуміла, що маю чоловіче наповнення і перестала цього цуратися.

Бути одинокою – це прекрасно.
Майя Плисецька казала, що в її самотності справжній рай. Так і є.
Коли ми належимо самі собі, ми можемо прокидатись, коли ми хочемо, можемо подорожувати туди, куди хочемо. Можемо бути собою – бути на вершині, бути одною.
Іноді холодно, але ніхто не торкається твого «Я».

Є інший шлях – бути ребром Адама, бути жінкою свого чоловіка, і часто – бути його тінню. Адже в парі нам доводиться коритися. Коритися його бажання, смакам, ідеям. І найменша непокора часто виливається в якісь пориви люті, агресії, а потім вже і розлучення.
Жінка настільки навчилася жити у чоловічому світі, що навіть постійне прагнення схуднути невипадкове . От скажіть, для чого ми хочемо постійно схуднути? Хіба ми так собі не подобаємось? А для того, щоб займати менше місця ( сміх в залі ).
Коли вчені німецькі проводили дослідження, вивчаючи, як розмовляє жінка і як розмовляє чоловік, то виявилося, що жінки свою думку висловлюють в два рази швидше, ніж чоловіки . Вони, навіть, в часі займають більше простору, уявляєте?
А недавно їхала на канал і слухала якусь нудну радіо-передачу і почула, що чоловіки заробляють в середньому на тисячу гривень більше . Ми живемо в якихось постійних обмеженнях. Але самі винуваті, правда. Потрібно адаптуватися до цього світу, і намагатися робити все, щоб наше право (яке видав нам Бог) було б нашим.

В душі треба мати чоловіче, як амулет. Наша жіночність іноді до чого приводить? Що ми чіпляємо на машину значок «туфелька». Що це за сексизм, що за дискримінація?

Я дуже дякую жінкам в історії. Серед живих подруг у мене дуже багато «мертвих» подруг. Шкода, що я з ними розлучилася в часі. Звичайно, це Жорж Санд. 1838 рік, велика зала, в Парижі за роялем імпровізує Шопен. Тут приходить ХТОСЬ. В чоботях, штанях, піджаку і… з цигаркою в зубах. І каже: «Представте мене». Її звали Аврора Дюпен, більш відома як Жорж Санд. В неї був чоловік, були діти. А потім невдалий шлюб. Невдалий для суспільства. Цей шлюб і зробив її Жорж Санд –викликав в ній лють. І що вона зробила? Взяла те, що і належить їй по праву – взяла чоловічий псевдонім, що для 19-го сторіччя було немислимо. Перевдягнулася так, що потім і Марлен Дітріх, і Мерилін Монро повторювала її ідеї в одязі та стилі. І почала писати так, як до цього не писали жінки.
Але найбільше, за що я її поважаю – вона обрала собі коханця. Сама! Молодшого від неї, нехай трошки і слабого, але такого, що запам’ятався історїї. Той Шопен бідний і кашляв, і пчихав, і вмирав, а вона з ним носилася.. Ви знаєте, що у Шопена був туберкульоз, і в якій би країні вони не жили (як того вимагав клімат), Жорж Санд його кімнати робила однаковими, щоб її коханому було зручно. Вона тарабанила на Майорку його рояль, аби її Шопен міг грати. Ви уявляєте, яка любов! А була б вона одружена з тим своїм вуйком? Ми б не знали «Консуело» і Жорж Санд.

Я ніколи не була одружена, і, чесно, заміж не хочу. Вибачте, дівчата. Заміж треба виходити раз і на все життя.

Ще одна жінка, яку я обожнюю – це Айн Ренд. Читайте, дівчата, «Джерело». Якщо хочете розбагатіти, читайте обов’язково! Не читайте «Ми - живі», «Чоловік, якого вбили» теж не читайте, краще «Джерело» і «Атлант, який розправив плечі». Коли я вперше її прочитала, я зрозуміла, як розбагатіти. Вона навчила мене поважати гроші. Я ж такого малесенького міста, де пияків лежить більше, ніж опалого листя. Я розуміла, що гроші даються тільки тим, хто народжується в норкових пелюшках. Втім Айн Ренд навчила свою працею заробляти. Мені допомогла її ідея: Ніхто нічого вам не винен в цьому житті. А у нас як? Чому молодесенька дівчина хоче скоресенько найти собі олігарха? Щоб він все їй купував, а вона потім із роздушеним серцем ходила і скаржилася на своє життя…

Я теж була коханкою, але я знала, що можу в будь-який момент від нього піти. Це така сила! Я ніколи від нього не залежала. Він сам робив дорогі подарунки.

Я не феміністка, і не лесбійка, я просто маю життєвий досвід. І бути коханкою краще, ніж коханою. Бути на незалежній території, в іншому вимірі…

Є коханки-утриманки, є кохані коханки – просто із суфіксом. Одного разу я говорила з однією дівчиною, теж коханкою, і вона сказала: «Ти знаєш, ти щаслива, бо ти зможеш піти в будь-який момент, а я тут назавжди». Бо в мене була вже моя свобода, і я тоді вже читала Айн Ренд. І вам раджу: ніхто і нічого вам не зобов’язаний. Якщо ви будете читати і нарікати, що у вас поганий чоловік, бідні батьки, що ви живете в Україні, а не в Швейцарії, повірте, тим часом сильні і витривалі отримають все, що за правом належить вам.

Розкажу вам ще смішну історію про Айн Ренд. Ми були зі Златою минулого літа в Америці, і в штаті Нью-Йорк є таке містечко Валгала, де похована Айн Ренд. Кажу: «Злата, поїхали». А вона: «мама, всі до статуї Свободи, всі на атракціони, в Централ парк, а ми по могилам будемо ходити?! Ну в мене і мама…».

Я взяла все ж таки її з собою, і наша подорож була невимовною. Ми приїхали на цей цвинтар, і вона стояла і розуміла, що ми прийшли до чогось дуже великого. Цікаво, що Айн Ренд була атеїсткою, і просила, щоб біля її могили посадили дерево. Я вважаю, що невіра в Бога – це її єдиний промах. Я, наприклад, дуже віруюча. Так от буквально того ж року грім вдарив в дерево, і воно розвалилося. Всі ми маємо помилки, і я вірю, що вона там вже порозумілася з Богом, бо її вміння вмовляти, напевне, згодилося і там, на небесах.

Фото: Американские каникулы Ольги Фреймут. Нью-Йорк (для Vogue.ua)

Ще можемо про Шанель, яка любила одного Його, який її... Він, який ніби був закоханий, що зробив? Одружився на багатій аристократці. Це вбило Шанель, а потім вбило і його. Втім жінка, попри життєву трагедію, сказала: «Щоб там не було в житті, в мене є мої плаття, і я буду працювати».

Я вас просто заклинаю: у всіх у нас є життєві біди – хворіють друзі, помирають родичі, бідність – це все дуже тимчасово, не дозволяйте біді і трагедії вас зупиняти, намагайтеся, щоб це навпаки давало вам сили.

Насолоджуйтесь собою в момент відчаю. Подивиться, яка ви: хлюпік чи сильна людина. Будьте сильною!

(Продовження буде...)