Так вийшло, що я ніколи не любив математику, але завжди любив кіно. Особливо азіатське — повне чарівного насильства і нереально ефектних трюків. І французьке — по вінця напоєне романтикою, ніжним сексом та гумором на межі фолу.

У журналістику я прийшов із реклами, де переконував усіх палити та випивати. Переконувати людей дивитися кіно мені подобається у рази більше.

Я — щасливчик. Я спілкувався зі Стівеном Кінгом, Стівеном Спілбергом, Жаном-Полем Бельмондо, П'єром Рішаром, Пенелопою Круз та Томом Генксом. І справа тут зовсім не в гучному імені. Просто по-людськи приємно було, коли твій улюблений актор/режисер виявлявся живим. Не персонажем із набором напрацьованих штампів. А людиною. З плоті, крові та своїх — до неможливості цікавих історій!І якось усе так непомітно закрутилося і помчало, що, зрештою, у ЗМІ я вже понад 12 років. Якби я був людиною, яка вчинила вбивство, то зараз якраз із чистою совістю виходив би на волю.

За ці роки я побував на багатьох знімальних майданчиках, брав інтерв'ю у провідних українських та іноземних зірок. Моя гордість і, мабуть, найскладніше інтерв'ю в житті — одночасне спілкування з режисером Томом Тиквером і творцями "Матриці" братами Вачовскі (з яких на той час один уже встиг стати сестрою Вачовскі, зробивши собі операцію зі зміни статі) на прем'єрі фільму "Хмарний атлас".

Окрема гордість — інтерв'ю з продюсером "Піратів Карибського моря" Джеррі Брукгаймером, "королем світу" та режисером "Аватара" Джейсоном Кемероном та головним ковбоєм Голлівуду — Клінтом Іствудом.

А взагалі важливо пам'ятати, що кіно — це зовсім не втеча від реальності, як заведено вважати. Це просто інший світ. А відкривати світи — це завжди чудово...