Україна втратила багато часу у 90-ті роки, коли все кіновиробництво опинилося у стані руїни. Ба більше – тоді навіть кінотеатрів майже не було, не те що нових стрічок. Та і потім у нас знімали нечасто – тож кожний вітчизняний фільм ставав подією. І це не дивлячись на те, що кіно було, м’яко кажучи, зазвичай не дуже якісним. Але тільки той, хто нічого не робить, ніколи не навчиться!
Ренесанс українського кіно відбувся нещодавно – якихось років 5-8 тому. Тобто просто на наших очах. У цій добірці ми згадали і відібрали для вас найкращі українські фільми, якими можна і треба пишатися. ТОП-10 фільмів незалежної України – вже у матеріалі HOCHU.ua!
Це історія фотографа Кості, який застряг у чорній смузі свого життя. Робота – знімання гламурних дівчат для глянцу – задоволення не приносить, батько – хворіє, дівчина – від нього йду, улюблений кіт – здихає…
Думаєте, це якась чорнуха? Ні. Насправді це один з найжиттєстверджувальних фільмів у нашому кіно. Бо він про те, що знайоме нам усім – порожнечу, яка нас пожирає. І про волю до життя. Коли попри все, ти не скиглиш, не підіймаєш руки вгору, здаючись, а переламуєш ситуації хребта, і йдеш вгору!
Кіно про єдиний український корабель “Черкаси” у Криму (події розгортаються у 2014-му році), який відмовився спустити з щогли український прапор, і чия команда вирішила чинити опір (не маючи при цьому ніякої зброї).
Це історія без пафосу. З матірщиною – бо боронити свій корабель взялися не казкові витязі, а звичайні хлопці. Більшість з яких потрапила у матроси випадково – дяка рідним військкоматам. І так – частина з них піде геть (“Та пішло воно усе - в мене стара мати, хто буде глядіти за нею?”) або через те, що (“Нас не вчили воювати з братнім народом”). Але ті, що залишаться – на чолі із своїм капітаном, будуть битися. Навіть не заради перемоги (тоді це було нереально), а щоб лайном у своїх та очах країни не бути.
Близько десятка акторів, які тут знімалися, на сьогодні - у рядах ЗСУ. Це Руслан Коваль, Роман Семисал, Євген Авдєєнко, Михайло Воскобойник, Олесь Каціон та інші. І не можна не згадати монтажера режисерської версії фільму Віктора Ониська, який загинув у січні 2023-го.
“Поводир”
Історія маленького хлопчика, батько якого – іноземного інженера, що допомагав налагодити запуск фабрики у Харкові - вбили кати з НКВС (бо одному з них приглянулася його дружина-красуня). Під свою опіку маленького втікача взяв сліпий кобзар Іван Кочерга. Разом вони мандруватимуть поневоленою червоними країною.
В основу сценарію покладена реальна історія страти українських кобзарів, яких заманили в пастку та підступно вбили. Свою чи не найкращу роль у “Поводирі” зіграв пречудовий актор Станіслав Боклан.
Історію кіборгів – мужніх українських воїнів, які живим щитом боронили Донецький аеропорт, сьогодні знають усі. Навіть ворог був вражений їхньою звитягою та стійкістю. Саме відтоді фраза: “Люди витримали. Не витримав бетон” назавжди увійшла в історію.
Фільм зняв Ахтем Сеітаблаєв, і на той момент це була найпотужніша українська воєнна стрічка. Люди виходили з залів кінотеатрів у сльозах… І не дарма. Бо дивитися без відповідних емоцій на те, як уходять наші хлопці – просто неможливо.
“Мирний-21”
Друга воєнна стрічка Сеітаблаєва у нашій добірці. І її теж знято за реальними подіями.
В основу картини покладено історію супротиву луганських прикордонників, які дали бій сепаратистам. У цій стрічці свою останню роль зіграв талановитий актор Паша Лі, який загинув у 2022-му році, рятуючи людей в Ірпені.
Окремо варто відзначити потужні бойові сцени (як зі зброєю, так і рукопашні сутички) і незламний гумор:
“Ты что, не понимаешь, да мы через неделю будем у вас под Харьковом! – Если широко шагать, можно и штаны порвать”.
До речі штурм Білого будинку у Луганську знімали на Троєщині. І у кадрі саме будівля деснянської райадміністрації.
Історія повоєнної України (через рік після закінчення війни). Схід.
Це кіно не тільки про поранену землю. Вона про людей, яким війна скалічила душі (і тіла). Про те, як їм далі жити, чим наповнити себе (сьогодні ця тема набуває особливої актуальності!).
Це кіно не для всіх – воно похмуре, жорстке і місцями неприємне. Але кіно – надпотужне. І це не дивлячись на те, що головну роль виконав непрофесійний актор Андрій Римарук (відзначу, що він зіграв просто блискуче!) – волонтер та ветеран.
“Плем’я”
Найтитулованіший фільм в історії незалежної України. Кількість нагород, які він отримав по всьому світу сягнула за пів сотні!
Це історія підлітків, які живуть та виживають в інтернаті для людей з вадами слуху. Тож приготуйтеся до того, що у картині не буде сказано жодного слова! Тільки мова жестів. Бити, до речі, будуть теж без звуку. Як і займатися любов’ю… І від цього буде особливо моторошно.
Ця картина – як удар під дих. Вона не грає з глядачем. Тут просто чесно розказують історію забутих і нікому непотрібних, але живих людей.
Що робить нормальний козак, коли потрапляє до пекла? Правильно – матюгається, мріє випити та… облаштовує рідну Січ прямо серед котлів. А ще – навчає молодих чортиків гопака та хортингу. Ну а що?
Головний мінус цього фільму – скромний грим нечистої сили (головний чорт трохи схожий на свого побратима зі старого радянського фільму Олександр Роу). Все інше – сюжет, гумор, актори – на висоті. Дуже душевне та креативне кіно!
“Вулкан”
Під час відрядження на півдні України, Лукас - перекладач місії ОБСЄ потрапляє у халепу. Машина, в якій їхав він та його колеги раптово зламалася. І коли Лукас пішов шукати допомогу, автівка загадковим чином зникла. І Лукас залишився наодинці. В дууужеее дивному місті, де живе дядя Вова, який, схоже, має певні магічні властивості.
Цей фільм – своєрідний (і дуже вдалий) кінореверанс в сторону Девіда Лінча. Тут багато загадок, містики, шок-контента та тривожноїстиші. А ще він добряче так прочищає мозок від зайвого. Як свіжий вітер. І хоча це цілком ігрове кіно, сприймається воно як документальна стрічка. Настільки все правдиво та життєво показано.
Роуд-муві по-українськи. Історія таксиста Юри, у якого урвався терпець. А все, як водиться, через дівчину. Він їй і квіти дарував, і словниковий запас нарощував (навіть англійську вчив), привчав себе слухати Бетховена та не матюкатися. А вона йому так і не дала. От у Юри від образи дах і поїхав. Він рвонув на своїй роздовбаній машині світ за очі. А по дорозі підібрав двох жінок – у попутниці. Щоб не так одиноко було. Знав би він чим скінчиться ця подорож!
Неймовірно смішна історія, прикрашена відчайдушним суржиком. Історія з доволі неочікуваним фіналом і прекрасною акторською грою (за що окрема подяка Юрію Хом’яку, Ніні Набока та Якову Ткаченко).
Раніше ми також розповідали про
найкращі українські серіали,
які варто подивитися всім. У своїй добірці ми зібрали лише дійсно круті роботи, які можна переглядати неодноразово і якими можна пишатися!
