Фотографії Руслани Данілкіної облетіли весь світ, під час мінометних обстрілів вона втратила ногу. Дівчина добровільно стала на захист України у 18-річному віці, коли розпочалася повномасштабна війна. Детальніше у матеріалі HOCHU.ua!

В інтерв'ю виданню Daily Mail Руслана Данілкіна розповіла, як зазнала травми і чому вирішила піти на фронт.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Руслані було 18 років, вона жила з мамою Світланою, яка працює у відділі кадрів, та вітчимом Анатолієм, командиром військового взводу в Одесі. У квітні 2022 року дівчина вирішила піти добровольцем на фронт, спочатку її служба розпочалася у військовому пункті міста Запоріжжя.

Я дійсно не знала, що хочу робити зі своїм життям, поки наша країна не зазнала нападу, і в мене з'явилося сильне бажання захистити її,

— зізналася вона.

На той момент Данілкіна, яка не мала бойового досвіду, займалася паперовою роботою — офісними завданнями, зокрема, сортуванням солдатських паспортів. Однак незабаром потрапила на передову.

Під час бойового завдання 10 лютого машина Руслани потрапила під мінометний обстріл у Херсоні. Дівчина втратила ногу.

Був жахливий запах вибухівки та м'яса. Потім я побачила всюди кров і частини свого тіла в машині. Я трималася за коліно і зрозуміла, що в мене немає гомілки. До цього моменту я завжди думала, що люди в такому сильному шоці не відчують болю. Але я відчувала усе — занадто великий біль, щоб його можна було описати словами. Я так злякалася та втратила контроль. Моє тіло оніміло. Я заплющила очі і приготувалася до смерті,

— зазначила Данілкіна.

Лікарі терміново доправила дівчину до шпиталю. За її визнанням, її відвідували думки про самогубство, проте незабаром поступилися місцем подяки та надзвичайному оптимізму.

Я уявлення не мала, що буду достатньо сильною, щоб вижити, але втрата частини себе навчила мене ніколи більше не сприймати життя як належне. Я змінилася. Тепер я найщасливіша, попри все,

— заявила Руслана.

Оговтуючись від свого кошмарного випробування в реабілітаційному центрі в Одесі, вона каже, що все це настільки важко, що вона досі іноді забуває, що втратила кінцівку. Впоратися з цим їй допомагає психолог.

Своєю чергою, українка підкреслює, що хоче для багатьох стати прикладом:

Я хочу показати світові силу українського народу. Я не шкодую, що пішла на війну. За кілька днів до трагедії я відчула в душі, що зі мною повинне статися щось погане, і я думаю, що це сталося не просто так. Але нам потрібно знайти спосіб жити так, щоб продовжувати йти вперед, і я сподіваюся, що мій приклад допоможе,

— резюмувала вона.

Раніше ми писали, що вагітна Євгенія Емеральд потрапила в серйозну ДТП і показала, що трапилося з її машиною.