"Мені не пощастило бути "відьмою": Ольга Мартиновська про карантин, домашню кулінарію, недоліки та переваги життя у Франції

Мастер Шеф Професіонали

Елена Мело

Редактор ленты новостей

Колись вона сама була учасницею, потім стала переможницею 3 сезону, а зараз — суддя проекту "МастерШеф. Професіонали" на СТБ та співвласниця ресторану в Парижі. Як жити на дві країни, тримати себе в формі на карантині, чим відрізняються український та французькі гості ресторанів і чому Оля знову вирішила стати учасницею проекту. Читайте ексклюзивне інтерв'ю з суддею "МастерШеф. Професіонали"Ольгою Мартиновської.

  • Оля, актуальне для всіх питання: чим займались на карантині?

Спочатку панікувала, що буде далі. Потім заспокоїлася (посміхається). Знімала відео рецепти для свого ютуб-каналу, активно займалася спортом, своїм фізичним та психічним здоров’ям, на що раніше було мало часу. У тому числі, правильним харчування. Так що можу сказати, що займалася собою. Також у мене є записник для рецептів, проектів, концепцій — заповнила його вже наполовину. Теоретично карантин пройшов продуктивно, тепер потрібно буде реалізовувати все.

  • Довелося регулювати харчування, щоб після карантину легко влізти в улюблені джинси?

Я люблю правильно якісно харчуватися. Раніше віддавала перевагу тому, що краще взагалі нічого не поїм, ніж що-небудь. Але я ніколи так багато не готувала для себе. Під час карантину готувала і думала: "Класно я все-таки готую" (сміється). Оскільки, коли готуєш у ресторані, ти все окремо пробуєш: соус, шматочок м'яса вмокнув і все. Ніколи не з’їдаєш повністю страву, яку зготував. Так що зараз я кайфую...

  • Мабуть, суддя МастерШеф на карантині — людина, яка постійно готує, готує, готує. Винайшли якісь нові рецепти?

Я була частину карантину у Франції, у Ніцці. Давно не була на морі, а там воно щодня перед очима. Навколо була велика кількість продуктів: інжир достигав, фейхоа, мандарини налиті, апельсини, лимони. Всі ці кольори дуже надихали на нові рецепти.

Зараз я вдома, проходжу ізоляцію в маленькому селі на Миколаївщині, де немає швидкого доступу до магазину чи базару… В погребі залишилось три картоплини та бурячок, і літом зійшла петрушка на городі. Засуха така, що нічого не хоче рости. Так що натхнення треба з себе вичавлювати.

  • Що вдома зазвичай готуєте: щось просте чи ресторанні страви?

Максимально прості. Я не дозволяю собі проводити вдома на кухні 3-4 години, щоб томити, тушити, випікати. Ніколи вдома не готую торти чи складні десерти. Можу хіба що на свято приготувати, щоб всім по шматочку, але зазвичай віддаю перевагу легким десертам a la minute.

Припустити швиденько фрукти, морозиво додати чи печиво. Оскільки, якщо в холодильнику буде стояти торт, він не буде там стояти: два-три рази на день чай-кава з тортиком і все. Так що не роблю нічого складного. Просто стараюсь не економити на якості продуктів.

  • А ви зазвичай швидко набираєте вагу чи можете їсти тортик по 2-3 рази на день?

Мені не пощастило бути тією "відьмою", яка все їсть і не набирає (сміється). Потрібно обов'язково збалансовано харчуватися, ніякого солодкого, постійні фізичні навантаження або робота, оскільки я швидко починаю набирати вагу внизу, потім щічки ростуть і все інше.

  • Що найважче в суддівстві? Та що складніше: бути учасником чи суддею?

Це дві полярні речі. Кожна з них і кайфова, і непроста. Учасником бути круто, оскільки у тебе постійно в крові адреналін, ти себе випробовуєш. Але і складно, оскільки конкуренція, напруга, бажання виграти, а всі знають, що виграє лише один. Коли була учасницею, не могла навіть спокійно спати. Ти спиш і постійно думаєш, що буде завтра, який конкурс, як підготуватися. А підготуватися неможливо, оскільки ніхто не знає, що буде далі. Все було непередбачувано та стресово.

Суддівство — це робота, яку потрібно виконувати якісно, у тебе відповідальність не лише за себе. Коли ти учасник, тебе просто посварять, виженуть, дадуть чорний фартук, а коли ти у ролі судді зробиш похибку чи неправильне рішення, країна не зрозуміє. Складніше саме через таку відповідальність.

Мені і те, і те подобається. До речі, цього року я мала брати участь у французькому МастерШефі — Top Chef. Подала заявку, мене взяли, в кінці квітня мала бути фінальна співбесіда на проходження. Але все перенеслося на осінь чи наступну весну через карантин. Так що хотіла ще раз відчути себе учасником, пройти цей шлях, але вже в іншій країні.

  • А раніше дивилися французький МастерШеф?

Так, звичайно. Мене спонукало взяти участь в нашому МастерШеф саме перегляд французького Top Chef. Настільки була захоплена та натхненна! Але була ще не готова до Top Chef, оскільки там брали участь професіонали. Я була аматором з ламаною побутовою французькою мовою. Та коли побачила, що в нас також є такий проект, одразу відправила заявку. І тепер це вже історія.

  • Було хвилювання, як будете виглядати в якості судді?

Дуже! Але я задоволена. Боялася, що буде як в часи, коли я була учасником. Мені було 23 роки і здавалося, що я гарно виглядаю на свій вік. Але заходила на форуми, які були раніше дуже популярні, і плакала гіркими сльозами. Писали, що я схожа на Ваєнгу, що мені 43 роки, а не 23. А ще я була більша десь на 8 кг та виглядала просто величезною.

Цього разу, коли підбирала одяг, роздивлялася всі можливі ракурси. Оскільки кадр зазвичай додає більше років та ваги. Зараз я дивлюся сезон і задоволена роботою, і стилістів, і візажистів. Але хвилювання було страшенне. Боялась, що мені знову будуть писати, ніби я кривляюсь, жахливо виглядаю, очі витріщаю (сміється).

Я просто не стримую себе в кадрі, переживаю це все через себе. Бачу, над чим ще потрібно працювати: відпрацьовувати мову, міміку, жести, ходьбу на підборах, але для початку непогано.

  • Як відноситесь до критики та хейтерів?

Очікувала, що буде більше хейтерів, чесно кажучи. Будуть кричати, щоб повернули Лізу, що я не підхожу на роль судді. Але переглядала сторінку МастерШеф — частина була невдоволена мною, але більшість гарно сприйняли, і мені було дуже приємно. На моїх особистих сторінках жодної людини не було, яка б писала гидоту. Так що хейтерів не так багато.

Критику я сприймаю від людей, які для мене авторитетні, до яких можу дослухатися і підкорегувати щось у собі. А люди, які просто так критикують і пишуть дурниці, зазвичай сидять вдома на диванах і нічого не роблять. Я не ображаюся. Просто вмію створити оболонку навколо себе, яка не дає руйнувати внутрішній баланс.

  • В цьому сезоні ви разом з учасниками готували страву із відходів. Було хвилювання?

Оскільки ви суддя проекту і повинні показати неймовірний результат, і не помилитися. Страшне хвилювання! Я була невдоволена результатом, важко було розрахувати час. Думала, що вийду зараз і все покажу. Просто в якості гри, для підтримки учасників. А коли час пішов, а потім потрібно було готувати презентацію, у мене так тремтіли руки, нічого не клалось до купи. Придумала одне, а воно не клеїлося. Переживала надзвичайно.

Далі буде ще один конкурс, в якому буду готувати, там вже інша я, більш спокійна. І навіть не розумієш, чому таке хвилювання: нікого не боїшся, до камер звик, втрачати нічого, але, мабуть, атмосфера заставляє тремтіти.

  • Який конкурс в цьому сезоні вам запам’ятався чи вразив?

Мій улюблений конкурс — коли учасники будували свої ресторани. Команда червоних, яка перемогла, вразила неймовірними смаками, подачею, концептом. Я була просто розірвана на шматки. Мені це надзвичайно резонує. Хотілося б бачити такі заклади в Києві.

  • Ви є співвласницею ресторану в Парижі. Чи відрізняються французькі та українські гості ресторанів?

Так, звісно. Французький гість відчуває себе гостем. А у нас — "клієнт, який завжди правий". Французи наче приходять до тебе в гості, ти їх пригощаєш, вони вдячні, задоволені, щасливі, тільки в ресторані вони ще за це платять. Але вони готові до експериментів та завжди чемні.

А наші — хазяїни барів та ресторанів. Коли вони заходять, факт того, що вони платять за це, дозволяє їм вести себе дуже похабно. Коли я в нашому ресторані в Парижі бачила російськомовних гостей, намагалася максимально приховати свій акцент, говорити чистою англійською, щоб вони не здогадалися, що знаю російську і можу з ним поспілкуватися. Це більш нахабна публіка. Вони можуть залишити і 50 євро чайових офіціанту, але це все без задоволення чи подяки.

Французи іноді взагалі не залишають на чай, або залишають 1 євро, максимум 5, але вони в процесі перебування в ресторані настільки віддають тобі гарну енергетику, вітаються, ведуть себе чемно, що тобі вже і чайові не потрібні. Вони можуть зайти і помахати шефу, подякувати десять разів. Це я називаю – гості.

А у нас… я не хочу узагальнювати, але зазвичай більшість саме такі. І ще велика різниця в тому, що у європейців в менталітеті присутня ресторанна культура харчування. Вони не будуть о 13:00 їсти сирники чи млинці, не будуть о 15:00-16:00 шукати, де б перекусити. Наш ресторан працював з 12:00 до 15:30 і з 19:30 до 23:00 (до останнього гостя). Це два сервіси — обідній та вечірній.

  • Смак дитинства. Що ви полюбляли в дитинстві? Який найяскравіший спогад?

Я все їла. Любила коржики з медом і молоком. Мама пекла на кислому молоці коржі. Вареники з вишнями, мама смачно томить сирники з яблуками. Солодке, медове, молочне, ванільне — саме таке любила (усміхається).

  • А чому ваша донька надає перевагу?

Багато фруктів. Тому їй важко в не сезон. Млинці, булочки, оладки. І борщ — улюблена страва.

  • Я так розумію, французька кухня для неї, як друга рідна?

Ні! Вона французьку ненавидить. Каже, що карантин уже набрид, але подобається, що в школу не потрібно ходити (вона в Парижі ходила в школу). Запитала, чому їй так не подобалось. І вона сказала, що там несмачно готують.

Французи в школах на обід подають телячий бланкет або салат з тунцем та зеленим горошком, або асорті сирів на десерт. Вона до такого з малечку не звикла, тому для неї це все було бридко. Їла там тільки хліб та макарони. В неї асоціація французької школи з несмачною їжею. А французи з дитинства звикли їсти шпинат, броколі, крем-супчики, для них це нормально.

  • А ви за чим французьким сумуєте?

А я сумую за всім (сміється). Цілий рік там такий великий вибір овочів, фруктів, морепродуктів, що для мене зараз це болюча тема. Там це все доступно, натурально, якісно. В понятті "якість життя" харчування займає дуже вагоме місце. У нас в Києві також уже можна це все отримати, але за інші кошти і в двох-трьох магазинах. Це інакше сприймається, аніж коли ти просто можеш вийти з дому на найближчий ринок і скупитися. Я сумую за цією доступністю і можливостями. Не люблю, коли мене щось обмежує.

Також не пропустіть: рецепт пирожков от Эктора Хименес-Браво