"Не можна вирішувати жіночі питання, якщо ти не "в темі": Людмила Шупенюк про власну клініку, гінекологію і проєкт "Я соромлюсь свого тіла"

"Не можна вирішувати жіночі питання, якщо ти не "в темі": Людмила Шупенюк про власну клініку, гінекологію і проєкт "Я соромлюсь свого тіла"

Ми, покоління, яке формувалося на серіалах "Доктор Хаус", "Анатомія Грей" і "Швидка допомога" — досить довго і цілком хибно сприймали медицину. Нам здавалося, що лікарі — це супергерої, для яких немає нічого неможливого. Молоді дівчата мріяли вийти заміж за кардіохірурга, а хлопці — познайомити маму з подружкою із медколеджу. Так, люди в білих халатах завжди будуть хвилювати наші погляди і сіяти зерно надії.

Оценка
- 4.5 из 5 возможных на основе 2 голосов

І якщо серіальні медики не мають нічого спільного з реальною медициною, окрім костюмів і харизми, то лікарі проєкту СТБ "Я соромлюсь свого тіла" вже не перший рік доводять, що за всіма "дивами" в лікарняній палаті стоїть команда професіоналів і фанатів людських життів. Однією із незмінного тріо лікарів медичного реаліті є акушер-гінеколог з 30-річним стажем Людмила Шупенюк.

Ми зустрілися теплим жовтневим ранком в Наводницькому парку і поговорили про відкриття клініки Людмили Шупенюк, сучасну медицину, гінекологічні забобонах і проєкт "Я соромлюсь свого тіла".

"Не можна вирішувати жіночі питання, якщо ти не "в темі": Людмила Шупенюк про власну клініку, гінекологію і проект "Я соромлюсь свого тіла" - фото №1
Олена Мело Тсіна, Журналіст
  • Нещодавно ви опублікували пост про те, що йдете з державної клініки. Прихильники відразу подумали, що нарешті ви відкриваєте свою справу. То як насправді?

Насправді, подумали правильно. :) Справа в тому, що я дійсно вже понад 30 років в державній клініці. Працювала свого часу 15 років в Чернівцях, і вже десь років 16 займаюся цим в Києві. Тобто знаю, як все побудовано зсередини. Розумію всі мінуси, оцінюю, що є гарного в державній службі, а що — коробить в ній і по сьогоднішній день. Також чітко відчуваю, чого сама хочу і чого хоче кожна жінка, яка звертається до гінеколога. Так само вже 8 років працюю в приватній службі і не можу сказати, що там мені все подобається. 

Клініка, яку скоро відкриємо, буде не зовсім клінікою. Ми її називаємо "Медичний клуб". І це клуб не тільки для для пацієнтів, а й для лікарів. Кожен із тих, хто буде там працювати, — а це люди, яких я знаю багато років як чудових професіоналів, наділених безумовними людськими якостями, — захотів побудувати свій "дім". Я іноді нас називаю кремлівськими мрійниками. :) Тому що як бізнесмени — ми не зовсім розуміємо, за що взялися. Але як професіонали своєї справи в сумі маємо досвід роботи більший 200 років: тобто, хтось працює 35 років, хтось — 25 в державній службі. 

Ми звикли проводити на роботі 70% нашого часу, тому кожен із нас хоче працювати в тих гідних умовах, в яких буде комфортно і лікарям, і пацієнтам. Знаєте, як в дитинстві нас лякали мами: "Тьотя доктор", чи "Дядя доктор зараз як...". Так не має бути. На сьогоднішній день людина має отримувати задоволення від візиту до спеціаліста, а не страх, біль чи ще якісь негативні емоції.

"Не можна вирішувати жіночі питання, якщо ти не "в темі": Людмила Шупенюк про власну клініку, гінекологію і проект "Я соромлюсь свого тіла" - фото №2
  • Коли плануєте відкриватися? 

Якщо б ви колись в житті щось намагалися побудувати, відкрити чи зробити, то чітко розуміли б, що спочатку в уяві одна дата, потім інша… Ну так як це бачимо ми, то хотілося б впродовж тижня-двох почали працювати. 

  • Ви навчалися в Чернівецькому медичному інституті. На якому курсі вирішили поєднати життя з гінекологією? Що вплинуло на вибір професії?

Мабуть, на третьому. Тому що на четвертому вже ходила на чергування в пологову залу. І вже починала навчатися саме цій професії. В медінституті є період, коли ти проходиш різні кафедри, тому що вивчаєш різні напрямки медицини. Мені завжди були близькі проблеми жінок, навіть тоді, коли я була зовсім молодою дівчиною. 

Коли ми проходили різні кафедри, найскладнішими для сприйняття були: опікове, психіатричне і онкологічне відділення. Коли ти бачиш страждання людей, яким неможливо повністю допомогти — це викликає біль.

Якось ми зайшли в пологову залу і так сталося, що в той день світило сонце, яке попадало в коридори, як світло в кінці тунелю, і доносився крик щойно народженої дитини, сміх щасливих жінок, — така милота! :) З'явилося відчуття теплоти і світла. Я зрозуміла — ось те місце, де хочу бути. Мабуть, це найдобріше, що є в медицині: не медицина лікування — медицина нового життя.  

До речі, моя сестра — педіатр, тато займався ендокринологією, мама — окуліст. Тобто акушер-гінекологів в родині не було. Хоча тато свого часу прийняв близько 700 пологів, коли працював єдиним лікарем на цілий район. :)

"Не можна вирішувати жіночі питання, якщо ти не "в темі": Людмила Шупенюк про власну клініку, гінекологію і проект "Я соромлюсь свого тіла" - фото №3
  • В Україні професія лікаря не настільки оплачувана, як хотілося б. Ніколи не хотіли переїхати працювати за кордон? 

Знаєте, в мене завжди було бажання, щоб нарешті в Україні почали цінувати лікарську справу, як це має бути. За кордон поїхати не хотіла. Хоча я отримувала безліч запрошень від людей, які у свій час так переїхали. Мені говорили: "Ти тут будеш на розрив! Приїжджай! Тільки наша діаспора чого варта, яка до тебе піде". Але навіть думки про переїзд не виникало ніколи.

Завжди хотілося їздити на конференції за кордон, семінари, дивитися, як там думають і підходять до всього. І я розумію, що ми не лише не гірші, а в деяких питаннях навіть кращі. Особливо в тих, які потребують душевного супроводу, окрім фахових знань. 

Там лікар абсолютно відокремлений від свого пацієнта. Ніколи хворому не спаде на думку в суботу чи неділю потурбувати лікаря, тому що в нього десь щось заболіло, засвербіло тощо. У них вибудована конкретна межа: є робота, є власний час. У нас не всі пацієнти розуміють, що лікар не може бути 24/7 з ним постійно. Тим більше, знаєте, за ті зарплати, які він отримує. Багато моїх пацієнтів, особливо бізнесмени, які дізналися, скільки отримувала я, лікар вищої категорії, володіюча кількома спеціальностями, на державній службі — думали, що жартую. 

Це абсолютно несправедливо, але я вірю в те, що врешті ми прийдемо до того, що лікар буде отримувати стільки — скільки вартий його внесок.

"Не можна вирішувати жіночі питання, якщо ти не "в темі": Людмила Шупенюк про власну клініку, гінекологію і проект "Я соромлюсь свого тіла" - фото №4
  • Як у ваше життя прийшов проєкт "Я соромлюсь свого тіла"?

Зовсім випадково. :) Я його не шукала, не знала, і взагалі не думала про якусь додаткову роботу. Колись у мене на обліку по вагітності стояла дружина Дмитра Карпачова. До речі, спостерігалася в мене їхня сім'я по дільниці. В нас же, знаєте, є такий принцип. І от коли на черговому проекті СТБ шукали лікаря, він комусь там запропонувава мене. Протягом місяця мене запрошували, поки все ж таки погодилася. Спочатку подумала, що це розіграш, адже телевізор вже років 3 не дивилася і не знала, що Діма вже така зірка. :) Пам'ятала їх з дружиною, як звичайних своїх пацієнтів.

Думала: де я, і де телебачення,
тому що з якогось періоду
в мене з'явився страх публічних виступів. Тоді чоловік сказав: "Сходи, спробуй! Ти ніколи не подолаєш сумнівів,
поки не спробуєш".
Я ж така — ні, боюся.
Довго боролася із внутрішніми бар'єрами. Фактично погодилася на все це, щоб побороти своїх демонів. 

"Не можна вирішувати жіночі питання, якщо ти не "в темі": Людмила Шупенюк про власну клініку, гінекологію і проект "Я соромлюсь свого тіла" - фото №5
  • Тобто загалом підтримав і підштовхнув чоловік?

Я вам більше скажу, багато хто вважав, що протекцію мені склав саме чоловік, тому що він довгий час працював ведучим на телебаченні і був достатньо популярною людиною (ред. — Орест Шупенюк — психолог, сексолог, експерт телеканалів Інтер, СТБ, Україна). Коли багато хто із знайомих дізнавалися, що беру участь у телевізійному проекті, то говорили: "Ну, звичайно, це її чоловік прилаштував". :)

Насправді, чоловік підтримував не просто емоційно, а й професійно, бо сам з цим стикався і знав, де які нюанси телебачення, давав мені достатньо мудрі підказки — як вивчити текст підводок і.т.д. 

"Не можна вирішувати жіночі питання, якщо ти не "в темі": Людмила Шупенюк про власну клініку, гінекологію і проект "Я соромлюсь свого тіла" - фото №6
  • Дивитися без сліз ваші програми неможливо. Бракує слів, щоб описати свої почуття іноді. Як ви справляєтеся з емоціями і не змінюєтеся в обличчі, коли бачите реально страшні речі? Це роки досвіду або сталевий характер?

От ви сказали, і я задумалась… Якщо не видно, що ми деяким речам жахаємося, то це чудово. Це те, до чого, мабуть, прагне прийти кожен лікар. От уявіть собі людину, яка йде собі по вулиці, на неї всі звертають увагу. А якщо вона ще й до лікаря прийде, і він теж почне втрачати свідомість і ойкать, то що ж їй залишається робити?

Ти як лікар маєш прийняти цю людину без упередження,
що б там не було. Адже часто причиною звернення пацієнтів є те, що соціум заважає їм жити.
То хто, якщо не лікар,
має допомогти?

Мені тяжко стримувати себе у випадках, коли бачу, що люди самотужки довели себе до якогось сумного стану завдяки якимось переконанням, дурницям, не бажанню чути лікарські поради. Коли це лікування четвертої стадії раку, а людина намагається "загоїтись" прикладанням цибулиння чи ще якихось листочків — тоді вже на моєму обличчі видно весь спектр емоцій. 

"Не можна вирішувати жіночі питання, якщо ти не "в темі": Людмила Шупенюк про власну клініку, гінекологію і проект "Я соромлюсь свого тіла" - фото №7

Не буває чужого болю. В моїй професії найприємніше — це народження дитини. Коли ти бачиш протягом 9 місяців і далі свою працю. І ви не уявляєте, наскільки важко, коли щось трапляється не так: не з твоєї вини, не з жінчиної, завмерла вагітність, внутрішньоутробна загибель дитини або по народженню, або якісь вади. Тут, я б сказала, що навчилася з роками це опановувати. А років 10 тому це вибивало на день-два... 

  • За довгі роки роботи в проєкті "Я соромлюсь свого тіла" є випадки, які згадуються особливо часто і сумно?

В мене багато пацієнтів, які залишили сумний слід в професійному та проектному житті. Найбільш трагічний випадок — з Каріною Рубцовою. Це жінка, яка звернулася з занедбаним раком молочної залози, будучи вагітною. Найстрашніше те, що спохватилися вже настільки пізно, що допомогти їй могло лише диво. Але, на жаль, його не сталося. Єдине щастя, що після неї залишилася маленька донечка. Життя продовжується. І ти розумієш як лікар, як жінка, як акушер-гінеколог, що такого не має бути. Такі ситуації настільки злять, що ти не можеш навіть стримати емоцій: коли молода 26-річна жінка, медсестра за освітою, якій майже рік тому було діагностовано проблеми, 9 місяців нікуди не зверталася, бо боялася… Мене цей випадок настільки вразив, що емоцій фізично було неможливо приховати. 

Нас інколи звинувачують, мовляв, показуємо такі речі, на які людям неприємно дивитися. Воно їх чіпляє, ображає, комусь дуже боляче. Люди сприймають ситуації через емоції, і дуже важко іноді донести до розуму — набагато простіше до серця. 

людмила шупенюк
  • Ви стали медійним обличчям. Це скоріше заважає чи допомагає в роботі? Ваш гонорар виріс?

Заробітну плату мені не підвищили, якщо говоримо про державну службу, бо моя медійність на неї не впливає. Звичайно, це підняло мої рейтинги і ціну на ринку приватних клінік. Дуже багато медичних закладів запрошували мене на роботу до себе. Але, мабуть, якби я свого часу погодилася на деякі пропозиції, то ніколи б не спромоглася робити своє.

Кожна медаль має дві сторони. З одного боку, медійність дала впізнаваність, якесь нове коло спілкування, а з іншого — дуже багато людей вимагають про допомогу і вважають, що якщо я, акушер-гінеколог, не пролікувала їх проблеми з хребтом чи ще чимось, то це на кшталт особистої образи. Адже вони дивляться проєкт, де ми допомагаємо людям безкоштовно і вважають, що це завжди наш прямий обов'язок, який навіть не обговорюється. 

Що дала мені медійність точно — то це вміння просто і зрозуміло донести свою думку до людей як фахівця. Звичайно, знявся якийсь страх публічних виступів, що дало змогу викладати свої міні-лекції, вести діалоги в інтернеті. І судячи по мільйонних переглядах і коментарях — це людям потрібно, адже не кожен може дозволити собі прийти на особистий прийом. 

людмила шупенюк
  • Серед ваших знайомих багато таких, що вважають, ніби ви їх маєте лікувати безкоштовно на якихось благодійних, дружніх засадах?

Якщо я маю можливість, то з великим задоволенням і готовністю допомагаю. Ми ж не завжди працюємо за щось матеріальне, іноді — на Бога. Тому коли можу чимось допомогти, то завжди це роблю із задоволенням. Це мені й подобалось в державній службі. Бо коли ти працюєш в приватній клініці, то не можеш цього зробити. Адже розумієш, що закладене певне грошове забезпечення під те, щоб ти прийняв людину.

В мене настільки багато людей, яким я із задоволенням допомагаю: починаючи від родичів — і закінчуючи просто приємними знайомими, що розумію, розриваючи зв'язки з державною клінікою, настільки буде не вистачати цієї можливості — просто прийняти людину. А на питання: "Що я вам винна?", — відповісти: "Винні бути здоровою". Адже тепер матиму певні фінансові обов'язки перед людьми, з якими буду працювати.

людмила шупенюк
  • Напевно, вас завалюють листами з особистими проханнями про допомогу. Чи часто відповідаєте? Часто пишуть неадекватні люди, хейтери?

На щастя, не часто. Мені в соціальних мережах допомагає донька, слідкує за всім, вичитує. То вона мені каже: "Мамо, до тебе ще дуже адекватно ставляться". Говорить, що в мене на сторінці виливається мало негативу. Але зовсім нещодавно був якийсь незадоволений "пацієнт", якого не взяли на проєкт. То він стільки бруду лив з приводу всіх лікарів, і з приводу нас особисто, такі-сякі ми, і що ледь не на смітнику нас знайшли, і на троєщинському ринку одягаємося — в нашу адресу летів повний неадекват і прокльони. Ну це хворі люди.

Спочатку я боляче реагувала на негативні відгуки, особливо, коли хтось давав трактовку якимось речам, не розуміючи суті. Хотілося вступити в діалог. А тоді зрозуміла, що це — марна трата часу. Мені здається, абсолютно прозоро видно наше ставлення до багатьох речей, людей. Звичайно, ти не можеш всім подобатись, починаючи від зовнішності, закінчуючи людськими якостями. 

людмила шупенюк

Багато людей чомусь вважають, що повинні тобі дати рекомендацію щодо твоєї зачіски, одягу, манікюру. :) Як жінка іноді можу навіть відреагувати. Той пише, що мені краще з каре, той — що з косою. Добре, що ніхто не сказав, що ліпше лисою. 

  • Ви — лікар з багаторічним стажем, знаєте, як було раніше і як зараз. Серед молодих жінок зараз все частіше виникають проблеми з вагітністю. Скажіть, чи можна стверджувати, що на сьогоднішній день це питання дійсно стоїть гостріше, ніж років 20 назад? З чим це пов'язано?

Можна однозначно стверджувати, що так і є. Я починала працювати ще за радянських часів. Навіть певний час свого медичного життя займалася безплідністю і ендокринною гінекологією. Знаєте, дійсно, менше було цих проблем.

По-перше, тому що жінки сьогодні набагато пізніше замислюються про вагітність — в середньому не раніше 30 років. А до того часу, можливо, встигають перенести якісь важкі захворювання. І до моменту, коли починає планувати вагітність, стан здоров'я уже не той.

По-друге, якість яйцеклітин вже не та.

По-третє — довкілля і екологія. Думаю, в селах чи десь в горах цих проблем набагато менше, бо там зовсім інший ритм життя. Зараз не тільки жінка, а й чоловік в першу чергу мають такі графіки, напруження, стресовість. Це не може не впливати, як не може не впливати і раціон харчування, шкідливі звички. Ми часто спростовуємо ці фактори, але людина тридцять років тому і людина сьогодення — дуже відрізняються. 

людмила шупенюк

На жаль, те, що дає нам прогрес в якості життя зовнішнього — він, напевне, забирає в якості життя репродуктивного. 

  • Серед найпопулярніших міфів про гормональну контрацепцію: через тривалий прийом протизаплідних яєчники можуть перестати і зовсім виконувати свою функцію, спровокувавши безпліддя. Таке може бути?

Я б почала з того, що не дуже багато жінок звертається до гормональної контрацепції у нашій країні. Якщо ми візьмемо Німеччину, то там 43% вибирають цей засіб, в Україні — лимше 3%. Тому в європейських країнах можна точніше відповісти на це питання — там майже кожна друга користується гормональною контрацепцією. 

Не буду відрізнятися від більшості спеціалістів, коли скажу, що вплив цих таблеток на безпліддя — міф. Якщо ми говоримо про тривалий прийом гормональних контрацептивів, то раніше було 15 років, зараз починають говорити про 5. Не думаю, що у нас так багато жінок так довго без перерви користуються цим.

Все ж таки я вважаю, що на безплідність впливають інші речі, ті, про які ми говорили раніше. Знаєте, інколи до мене приходять жінки під 100 кг і починають розповідати, що 5 років тому їх "підсадили" на гормони, вони їх попили 1 місяць, щоб вирішити якусь проблему, і теперішній свій стан пов'язують з тим, що було так давно. Ми дуже часто намагаємося прикрити свої слабкості і небажання нести відповідальність тим, що шукаємо винного. 

Скажу відверто, взагалі до контрацепції ставлюся так собі. Я — за народжуваність. :) Жінка має народжувати скільки дається. Розумію, що вже давно ніхто не живе такими принципами. На сьогоднішній день ми не завжди можемо дозволити собі двох, трьох чи більше дітей. 

Знайти ідеальний контрацептив — неможливо, кожен має свої хиби. Якщо ми говоримо про гормональну контрацепцію, то це, як граната в руках мавпи: якщо вона призначена професіоналом "в тему", вирішує не тільки питання контрацепції, а й поліпшує здоров'я, то все на користь; якщо це неправильно підібраний препарат зовсім не тій людині — то можна наробити шкоди. 

людмила шупенюк
  • Ви — першокласний фахівець, і щоб таким залишатися, напевно, не вистачає знань, отриманих в університеті, адже світ медицини не стоїть на місці. Розкажіть про літературу, конференції, нові методики... Як часто і в якому форматі отримуєте нові знання?

Насправді, навчання — це нескінченний процес. Чоловік в мене часто запитує: "Що ти собі ще не довела?". Як тільки я вирішу, що мені вже немає чому навчатися, — то зупинюся як лікар. 

Сьогодні, порівняно з тим, що було в мої часи, коли ходили в бібліотеки і переписували книги, бо їх не можна було взяти додому, — то тепер, в час інтернету, навчання стало настільки простішим. Я люблю навчатися, дізнаватися нову інформацію, удосконалюватися. 

Сучасний лікар має бути всебіно розвинутим. Мене дратує, коли кажуть, мовляв гінеколог має займатися порушенням циклу, естетист — жіночою естетикою,
а ендокринолог — ендокринною системою. Якщо ти жіночий лікар, то маєш знати про жінку все.

людмила шупенюк
  • Як ставитеся до нетрадиційних методів лікування, які, як не дивно, не перестають практикувати?

У що я вірю беззаперечно — то це в силу самовиліковування, яка залежить від віри і сили людини. Якщо вона в чомусь дуже впевнена, то так і стається. Цьому можна давати різні наукові назви, наприклад, психосоматика. Буває, ти ставиш комусь діагноз, а через деякий час пацієнт, не приймаючи ліків, каже, що йому стало легше. 

Якщо ми говоримо про страшні речі, як онкологію, то я, як будь-який лікар, проти лікування її присипками. Але в дитинстві, коли падала, то теж прикладала подорожник до коліна, і це допомагало. :) Воно ж звідкись виникло. Дякувати Богу, зараз не лікують головний біль ударами по голові, але такий метод теж колись існував. 

Мені не подобається, коли люди розраховують лише на медикаментозне лікування. Я завжди говорю, що пігулки — це костиль, який ви вживаєте, коли порушуєте правила свого життя. Не говорю про якісь вроджені речі, тут мова про здорову людину, яка з часом "обростає" набутими хворобами, на які не звертала увагу, запустила, бо їй здавалося, що почне вести здоровий спосіб життя після 30 років. 

Людина має навчитися вести діалог зі своїм тілом і любити себе не лише фотографуючи чи роблячи макіяж. 

  • У вас складна робота. Дуже впливає на нервову систему. Як навчилися відмежовувати її від особистого життя, сім'ї? Як вдається приходити додому і "вмикати" в собі жінку, маму, дружину, лишаючи весь негатив на роботі?

Що мені, мабуть, дозволяє бути гарним лікарем, — це те, що не вимикаю жінку на роботі. Не можна вирішувати жіночі питання, проблеми, стани, навіть не кажу хвороби, якщо ти не "в темі".

людмила шупенюк

Я колись працювала лікарем в пологовому будинку. Коли пішла в жіночу консультацію, то багато хто подумав, що це — крок назад: сидіти в консультації і лікувати якусь молочницю чи ще щось. А на сьогоднішній день, коли мені вже немало років, думаю, яке ж щастя, що свого часу зайнялася саме цим. Люблю спілкуватися, особливо з тими людьми, яким це потрібно, давати їм свої знання, поради. Не просто підписувати папірець "Огляд гінеколога" без огляду, бо когось там до терапевта не пускають чи лікарняний не дають. Коли кажуть: "Мене навіть дивитися не треба, просто підпишіть". Це категорія людей, від яких в мене на обличчі з'являється бігуча строка з усім, чого б вони не хотіли почути. Але якщо людину цікавить якість її здоров'я, то мені самій дуже цікаво спілкуватися на цю тему. 

Колись я виступала на студентській конференції, де прозвучало запитання: "Коли жінка може стати гарним фахівцем з акушерства і гінекології?". Так от, я вважаю, що людина, яка не виносила вагітність, не може розповідати про те, як це. Тому, щоб стати гарним акушером-гінекологом — треба народити. Щоб розуміти жінок віком 45+ — треба до цього віку дожити, бо в 25 мені здавалося, що в 40 життя закінчується. А тепер мені за 50 і я вважаю, що воно тільки починається. :)

  • Як доглядаєте за собою? Як ставитеся до уколів краси?

Нормально. Можливо, не стільки користуюся цим, наскільки є потреба, але, як кожна жінка, хочу виглядати привабливою, гарною, молодою. 

Коли іноді розглядаєш себе по телевізору, не пізнаєш. Мій чоловік одягнув окуляри, подивився на мене і каже: "Люсінька, а в тебе вже, виявляється, є зморшки? Бо на дотик ти така, як і була". Я кажу: "Так, Оресте, бігом знімай окуляри!". :)

Звичайно, відвідую косметолога, слідкую за харчуванням, за спортом, за стилем життя. Можу сміливо сказати, що в мене здоровий спосіб життя, не рахуючи стресів, які нікуди не дінеш. Але я переконана, якщо жінка щаслива в професійному, сімейному, соціальному і інтимному житті…, то вона гарна, бо світиться зсередини.

людмила шупенюк

Коли до мене приходять 20-річні дівчата і кажуть, що багато працюють, тому не хочуть сексу чи ще щось — мені стає страшно. Зазвичай відповідаю: "Знаєте, я працюю на чотирьох роботах, але знаходжу для цього час і бажання". Якщо, не дай Боже, пропаде цей дрик, тоді, напевне, почну старіти. 

  • Як часто можете собі дозволити йти у відпустку? Як довго можете відпочивати? Якому відпочинку віддаєте перевагу?

На сьогоднішній день можу хіба що розповісти, як це було колись. :) Бо як це буде — взагалі не зрозуміло, адже відкриваю свою справу, яка має чітко працювати щодня. 

Для мене найважче — відключити голову. Коли ти кудись їдеш відпочивати, але при цьому не можеш забути, що тобі треба зробити і те, і те — то це не відпочинок. Я намагаюся відпочивати в вихідні з родиною. Найчастіше з батьками, які живуть під Києвом. Вони за нами з сестрою переїхали, бо жили в Чернівцях. Там тато нам робить баньку, десь пляшечка вина знаходиться, посиділи-поговорили. За найменшої нагоди намагаємося десь чи в Карпати, чи на море поїхати хоча б на 2-3 дні. 

Фото: Max Stelmakh

Подписаться Подписаться
Материалы по теме:
Новости партнеров

сейчас читают

Последние новости