Цікаві фільми про мам, які варто подивитись. Вже в цю неділю, 14 травня, наші улюблені мами відзначатимуть своє свято. Тож не забудьте їх привітати та обійняти. А ми зробили для вас яскраву добірку про те, які чудові і чарівні акторки грають мам у кіно: Ума Турман, Сара Джессіка Паркер, Пенелопа Крус, Софі Марсо та Джо Фостер. Ну, краса ж!
Кейт (Сара Джессіка Паркер) – фінансовий менеджер і вона любить свою роботу. А ще – вона любляча мама і кохана дружина. Але ж це так важко – поєднувати кар’єру із родиною! Адже коли робиш одночасно дві справи (а на справді – всі 50), то постійно щось (чи хтось) страждає: чоловік, дитина або проєкт. Ну, неможливо приходити на презентацію із важливими партнерами у всеозброєнні і з ясною головою, бо вночі ти готувала на шкільне свято “фірмовий мамин пиріг”, який все одно не вийшов (довелось купити щось нашвидкуруч у найближчому магазині). Неможливо бути богинею сексу, коли ти добираєшся до ліжка о першій ночі, і непритомнієш тільки-но голова торкнеться подушки… Чи все ж таки можливо?
Пречудова Паркер і пречудове кіно! Кумедне, зворушливе та на диво реалістичне – адже в основу сценарію покладена однойменна книга Елісон Пірсон, у якої двоє дітей (плюс вдала кар’єра). Тож письменниця на власній шкірі випробувала те, про ще пише.
“Бути Астрід Ліндгрен” (2018)
Хто не знає героїв чудової дитячої письменниці Астрід Ліндгрен: Карлсона, який обожнює усе солодке і живе на даху, Пеппі Довгапанчоху – дівчину неймовірної сили та велику поціновувачку бешкетництва і веселих ігор… Мабуть, їх знають всі – навіть ті, хто взагалі не любить читати. А от про особисте життя письменниці довгий час знали лише її близькі. І життя це, скажімо прямо, було непростим. Так, вона покохала одруженого чоловіка, який був набагато старший за неї. І народила дитину. А для Швеції того часу (20-ті роки ХХ ст.) мати-одиначка – це було “за межею пристойності”. Не маючи змоги прогодувати себе і дитину, Ліндгрен довелось віддати сина у чужу родину. Забрати його вона змогла лише набагато пізніше. Про їхні стосунки і розповідає цей фільм.
Дуже тепла і ніжна картина. Яка не намагається “відбілити” Астрід, а просто і чесно розповідає про помилки, які вона робила на своєму життєвому шляху. І як потім вона їх виправляла. І як непросто це було зробити.
Звичайне життя, звичайної матері (Ума Турман), у якої аж… п’ятеро дітей. Ну, як п’ятеро: 2-річний син, 6-річна доня, 35-річний чоловік, сусідка похилого віку та старенька собацюра. І кожен потребує уваги, чистого одягу і смачного сніданку/обіду/вечері. Кожного треба виховувати, вислуховувати, заспокоювати та пестити. Часу на себе та особисті бажання – обмаль. Та що там обмаль – його взагалі немає!
Свого часу фільм із тріском провалився у прокаті, а рейтинги на кіносайтах у нього просто вбивчі – нижче тільки плінтус. І це дивно, адже фільм може і не шедевр, але він класний! Чудова Турман, прекрасна режисура, цікава історія людини, яка віддає себе іншим, і яка хоче щось змінити у своєму житті. Взагалі, це як “Секс у великому місті” – тільки про життя домогосподарок!
“Кімната страху” (2002)
Мег Олтман (Джоді Фостер) та її хвора на діабет донька Сара перебралися у новий будинок. Оглядаючи дім, Мег виявляє у ньому приховану “панік рум” – мініфортецю – кімнату, обладнану моніторами спостереження, вентиляцією, запасом провіанту і води та окремим санвузлом. І треба ж такому статись, щоб у першу ж ніч їхнього перебування, у будинок вдерлися злодії (на чолі із Джаредом Лето), які прийшли за сейфом, в якому колишній власник запасливо зберігав 3,000,000 доларів. На щастя, Олтман та Сара встигли заскочити у сховище та зачинитися там. Проте у Сари починається приступ, а потрібна їй глюкоза знаходиться поза межами кімнати…
Фостер у ролі матері, яка протистоїть здоровезним чоловікам, – неймовірно прекрасна. Невелика на зріст, тендітна, але коли на кону стоїть життя її доньки, вона перетворюється на справжню фурію! До речі, Сару зіграла на той момент 12-річна Крістен Стюарт – майбутня зірка вампірської саги “Сутінки”.
“По той бік ліжка” (2009)
Аріана (Софі Марсо) та Х’юго (Дені Бун) потерпають від рутини: він постійно на роботі, а вона займається дітьми та хатніми справами. Розуміючи, що ще трошки і буденне болото їх просто засмокче, Аріана пропонує чоловікові… помінятися. Геть усім: обов’язками, машинами та роботами. Відтепер Х’юго вчиться прасувати дитячу білизну та готувати, а Аріана – вести будівельний бізнес.
Чудова комедія про те, як важливо розуміти один одного. Про те, як легко за одну хвилину втрати те, що накопичував роками. На щастя, все закінчиться добре – адже хепі-енд – це саме те, чого нам насправді так хочеться!
Колись Рікі (Меріл Стріп) постала перед вибором: родина чи кар’єра рок-зірки. І вона обрала сцену. Пройшли роки й одного разу її колишній чоловік повідомив, що у їхньої доні Джулі “все складно”: вона щойно розлучилась і страждає. Тоді Рікі вирішує поїхати до неї, щоб зробити те, чого вона ще ніколи не робила: підтримати Джулі. А заодно налагодити стосунки із сином, який зібрався одружитись і не збирається запрошувати на свято (зі зрозумілих причин) свою легковажну матір.
Чесно кажучи, якщо із фільму прибрати Стріп, то кіно розсиплеться як картковий будиночок. Але вона є. І тримає на собі все, що тільки можна. І вдається їй це як завжди – блискуче і невимушено! Вона не просто щось там грає – вона запалює, наповнює собою весь простір. І хоча у фільмі є музика, проте її майже не чутно, бо Стріп – сама собі музика! Цікавий факт: кіношну доньку Меріл грає її реальна донька – Мемі Гаммер. І, потрібно, сказати, що яблучко від яблуні впало недалеко!
“Паралельні матері” (2021)
Це історія двох жінок, які зустрілися у пологовому будинку (акторки Пенелопа Крус та Мілена Сміт) і які обидві народили дівчинок. Народились і роз’їхались – і, здавалось би, на цьому кінець всьому оповіданню. Але ж стрічку зняв Педро Альмодовар, який фізично не здатен знімати прості речі. Тому фільм по самі вінця наповнений сенсами та ніжністю. А ще – співчуттям до чоловіків. Які (схоже нам на роду щось пороблено) постійно йдуть на різні війни, гинуть, розчиняються у темряві та забутті. І залишаються тільки жінки – яким треба жити (попри все!) та виховувати своїх маленьких дівчаток...
Чи не найсентиментальніший фільм Педро Альмодовара, прикрашений чудовою грою Пенелопи Крус. Стрічка відкривала 78-й Венеціанський фестиваль, і по завершенню, публіка нагородила її 9-хвилинную овацією. І вона того дійсно варта! Також у скарбничці “Паралельних матерів” дві номінації на “Оскар” – за “Найкращу жіночу роль” та “Найкращу музику”.
