"Я абсолютна щаслива в своїй реальності": интервью с Яниной Соколовой (ЭКСКЛЮЗИВ)
10-й Одесский международный кинофестиваль (ОМФК), развернувшийся на берегу Южной Пальмиры, собрал в одном месте весь цвет шоу-бизнеса. Режиссеры, актеры, продюсеры, музыканты наперебой балуют журналистов потрясающими мастер-классами, незабываемыми творческими встречами, неповторимыми кинопоказами и самыми душевными интервью. И пока наши любимые читатели обсуждали откровения ирландского актера Барри Уорда, мы пообщались с украинской звездой телевидения Яниной Соколовой.
Янина Соколова — актриса театра и кино, журналистка, ведущая, она добивается успеха во всем, за что не берется. Живет, горит, заряжает энергетикой, дарит надежду и видит возможности в любых испытаниях, которые ей преподносит судьба. Даже рак не сбил эту девушку с ног, ведь "болезнь не входила в ее планы". В Одессе Янина успела все: и сняться в кино, и провести церемонию открытия ОМФК, и поговорить о личном.
Мы встретились на летней площадке уютного кафе у Оперного театра, и первое, о чем я подумала, окинув взглядом Янину — даже без капли макияжа, она могла бы украсить обложку любого глянцевого журнала. И дело не в правильных чертах лица, а в энергетике и глазах — глубоких, голубых, горящих. "Неудивительно, что она стала главным украшениям красной дорожки" , — крутилось у меня в голове, когда я зачитывала заранее подготовленный вопрос с блокнота.
"Всі, хто сіяв токсичність в моєму оточенні вже ліквідовані як опція".
Яніна Соколова
Ваш образ на красной дорожке церемонии открытия Одесского международного кинофестиваля стал одним из самых обсуждаемых в Сети. Вы выглядели потрясающе. Кто дизайнер наряда?
У нас є офіційний дизайнер Одеського кінофестивалю — Юлія Паскаль. Юлія шила сукню не тільки для мене, але й для Вікторії Тігіпко, Джамали . Вона неймовірна, напевно, краща сукня зі всіх, що я мала за попередні роки ведення Одеського кінофестивалю. Я дуже вдячна Юлі, більш того, я часто вдягаюся від одеських дизайнерів в повсякденному житті, тому що такого креативу як у одеситів, ще треба пошукати.
Глядя на вас, невозможно поверить, что 9 месяцев назад вам поставили страшный диагноз. Что происходит с человеком, когда он узнает, что у него рак? Было ли понимание, как жить дальше?
Що я відчувала? Шок. Напевно шок, тому що кожного дня ти розумієш, що продовження може більше не бути. Адже не всі ми віддаємо належне собі належне в ці хвилини. Мільйон українців хворіють на рак, і ці мільйони перебувають у важкому психологічному стані, адже позитивних випадків одужання від раку вкрай мало. Тому я хочу, щоб моя історія втілена в фільмі "Я, Ніна" стала поштовхом до того, щоб люди вірили, що рак лікується, щоб вони жили кожен день, як останній, і щоб вони знали, що поруч є люди, в яких вони вірять, які зроблять так, щоб хвороба була переможена.
Прим.ред: Мультимедийном проект "Я, Нина", основанный на реальных событиях из жизни Соколовой, направлен на помощь онкобольным людям. Главный позыв картины — напомнить о ценности жизни, и о том, что за нее нужно бороться. Проект будет состоять из книги, песни и полнометражного художественного фильма, в котором сыграют Валерия Ходос и Валерий Харчишин, а главную роль исполнит Соколова. Книга "Я, Нина" війдет осенью, а фильм в следующем году.
Кто вас поддерживал во время болезни? Кто был рядом?
Люди, які були поруч, — мій чоловік, моя мама, мої діти і мої найкращі друзі, які власне і зіграють в фільмі "Я, Ніна" ( Валерій Харчишин і Валерія Ходус). Вони підтримували мене весь час.
Что вы посоветуете близким людей, которые борются с этим страшным недугом?
Напевно слід дати зрозуміти хворому в вашій родині, що попри все, щоб не сталося, що ви будете с ним разом. І важливо дати розуміння, що хвороба буде поборена. Тому що, коли на тебе дивляться сотні людей (на мене дивилося тисячі людей) з такими бровками будиночком і утопічним поглядом, хочеться після цього піти застрелитись. Тому дуже важливо, щоб люди переможно зустрічали тебе і твою історію. Це напевно моя найбільша порада.
Где вы проходили лечение?
В Україні, виключно в Україні.
В Украине дорого лечить рак?
Для середньостатистичного українця це великі суми, але скажу, що це не тисячі євро, як за кордоном. Я лікувалася тут, і тільки раз мені пощастило отримати хіміотерапію від держави. Решту я купувала за власний кошт. І операція теж потребую коштів, хоча вона офіційно є безкоштовною. Але лікарі отримують копійки. Щоб ви розуміли, мій лікар-онколог отримує 3900 грн на місяць за те, що робить деколи 3 операції на день. Я сподіваюсь, що в наступні пів року запрацює медична реформа, її друга ланка, яка дозволить лікарям отримувати зарплатню з огляду на їхню кількість операцій. На даний момент це малі суми, тому існую певна такса, яка сплачується пацієнтом.
Рак болезнь, которая постоянно на слуху, это диагноз, который боится услышать абсолютно каждый. Как побороть в себе страх, чтобы ежегодно сдавать анализы на онкомаркеры?
Треба прийняти рішення слідкувати за власним здоров'ям, бо інакше буде пізно, і тоді здоров'я візьметься за тебе. У нас нема в ментальності звички звертатися до лікарів тоді, коли ти маєш бодай якісь маленькі натяки на те, що с тобою щось не так. У нас ментально немає такої звички, яка існує за кордоном. У нас немає страховок, які тобі забезпечать належне лікування і профілактику в комфортних умовах. У нас в країні нема системи, яка би психологічно допомагала людям швидше звертатися до лікарів. Той же похід до гінеколога — це завжди стрес для людини. Якщо ти ходиш в приватну клініку, там ще існує якийсь процес виховання, там лікарі як психологи.
Треба усвідомити, що поки ти сам не почнеш слідкувати за своїм здоров'ям, ніхто тобі не допоможе: ні друзі, ні батьки, ні держава. Якщо говорити про рак, то 3-4 стадія, з якою стикаються українці — це наслідок того, що на перших 2 стадіях були сигнали, але вони просто не звернули на це увагу.
За время болезни вы переосмыслили ценность жизни?
Коли людина стоїть на порозі смерті — це завжди переоцінка. Для мене це стало переоцінкою оточення, яке я звузила настільки, наскільки мені це комфортно. Це оточення, в якому я почуває себе на 100 відсотків комфортно і щасливо. Краще мінімізувати спілкування і відсіяти геть тих людей, які сіють зневіру, які не підтримують вас, коли вам важко, а лише тоді з вами, коли вам добре, і тих людей від спілкування з якими, ти не отримуєш енергетичного заряду. Таких людей дуже багато, але чомусь ми терпимо це роками, ми чомусь вважаємо їх друзями тільки тому, що ти вчився з ним в одному класі або жив в одному дворі, або кажеш "та вже ж дружу, це ж перевірена людина" .
Всі, хто сіяв токсичність в моєму оточенні вже ліквідовані як опція. Я з ними не спілкуюся, більш того, я окружила себе людьми, хто по-справжньому є для мене близькими. І я абсолютна щаслива в своїй реальності з людьми, які мене оточують. Я всіх люблю, хто зі мною поруч, всі команди моїх проектів, а вони люблять мене, і тому ми створюємо успішні проекти, які люблять сотні тисяч, мільйони глядачів.
В Одессе Вы снимали часть фильма "Я, Нина". Расскажите, как это было? И главный вопрос, как вы все успеваете?
Інколи у нас було по 18 годин роботи за добу. А останній знімальний день став грою "Останній герой". Я не спала цілий день, мала інтерв’ю, зйомки і зустрічі по проекту. В 00.00 ночі я поїхала на знімальний майданчик, а знімали ми до 9.00 ранку наступного дня. В 9.00 я виїхала до аеропорту, в 11.00 я прилетіла в Київ. Там ми знімали інший проект — "Рандеву". Після чого був "перегрим", і в 17.00 я вже знімала свій третій проект — "Вечір". Знімала десь до 22.00 години. Тобто я не спала добу без зупинок, і я тобі чесно скажу, я постфактум подивилася і все було філігранно знято, тому що, коли ти любиш те, що робиш, і коли ти енергетично маєш сили рухатися вперед разом з людьми, яких любиш, все виходить на ура.
Были ли курьезы на съемках фильма в Одессе?
Головний курйоз був на червоній доріжці, яку я проходила тричі, тому що ми знімали фільм, і треба було зняти і загальний план, і деталі, і укрупнитися. Тому мене оголошували тричі, а глядачі, за що я дякую одеситам, тричі аплодували як вперше. Це неймовірні емоції, коли ти знімаєш кіно про себе в режимі прямого єфіру, а глядачі, які тебе підтримують, стають частиною історії в реальному часі. Все що ми зараз робимо — це суцільний курйоз, все так авантюрно. За 1,5 місяці ми зібрали 4 мільйона, найкрутішу команду з крутезним режисером і оператором — це все ж таки авантюра, яка виллється в досить позитивний і якісний результат для всіх.
Нашли время, чтобы посетить показы? Отметили для себя что-то интересное?
Я дивилася фільм Нурімана Алієва під назвою "Додому" з Ахтемом Сеітаблаєвим в головній ролі. Це історія кримсько-татарської війни. Дуже потужний фільм, який напевно вперше за нашу 5-річну війну з росіянами дозволив мені побачити якісний варіант кримської історії. Тому що фільм "Донбас" Сергія Лозниці, "Позивний Бандерас" Зази Буадзе дали нам уявлення про війну на сході, а Крим лишався поза увагою режисерів. Тому фільм Нурімана Алієва — це подія, і я раджу всім одеситам подивитися його, коли він буде в прокаті. Я також в очікуванні фільму "Паразити" південнокорейського режисеру Пон Чжун Хо. Це історія, яка виграла Канський кінофестиваль цього року. Я дуже чекаю на фільм пана Раднянського "Дилда". Остання стрічка має дуже суперечливі думки багатьох критиків, але я гадаю, що це буде потужна історія.
Я знаю, что вы поддерживаете наших военных на Востоке. Расскажите о последней благотворительной акции?
Кілька днів тому ми зібрали кров для військових Київського клінічного госпіталю. 177 військових завдяки українцям, які прийняли участь в акції, отримали донорську допомогу. Ми будемо робити ці акції регулярно, тому слідкуйте за анонсами на сторінці "Я, Ніна" в Фейсбуці. Також підписуйтесь на мою сторінку, бо я так сама роблю репости цих подій. Ми будемо ради бачити всіх, хто має можливість здавати кров.
Напомним, что генеральным информационным партнером Одесского международного кинофестиваля 2019 стал канал "Украина".
