В програмі "Відверто.LIVE" директорка фонду "АнтиСНІД" Ольга Руднєва розповіла телеведучій Тетяні Гончаровій про реалії боротьби зі СНІДом в Україні сьогодні, а також про те, чому для неї Україна краща за Швейцарію.

Директор фонду АнтиСНІД Ольга Руднєва з 2004 року веде боротьбу зі СНІДом в Україні. Для програми "Відверто.LIVE" вона розповіла про свою нелегку роботу, благодійність та успіх у цій сфер. Також Ольга поділилась думками про життя у Швейцарії і про свої стосунки з чоловіком. Зібрали головні моменти з інтерв'ю для вас!

• 17 років ти працюєш на одному місці. Невже ніколи не хотілось піти? Ти ж дуже жива людина, в тебе така велика жага до життя.

По-перше, ця робота ніколи не відчувалась, як якась нудна. Ми організовували концерти Елтона Джона та Пола МакКартні, до нас приїжджав президент Клінтон, наш найбільший в Україні аукціон зібрав рекордні 3,2 млн доларів!

Провідні світові благодійні фонди дають своїм працівникам не місяць відпустки, а два, тому що це — робота, яка викликає повне вигорання.

• Ти не відчуваєш вигорання взагалі чи ходиш на два місяці у відпустку, щоб відновитись?

Ні, не ходжу.

Скажу більше: коли моєму татові лишився місяць життя, я поїхала в іншу країну робити проект, бо цього потребувала ситуація.

Я дуже щаслива, що, коли повернулась, мала з ним ще два тижні. Я розуміла, що проект без мене не станеться. Тато це розумів теж. І це було усього два тижні. До того ми з татом 9 місяців пробули разом — ми подорожували. І він мене підтримував. Але це така робота.
І ця робота мене не вбиває, не змушує вигорати. Вона навпаки дає сили жити, бо я живу з позитивних історій. Так, люди вмирають. Вони будуть вмирати незалежно від того, чи я працюю в благодійній організації, чи ні. Але тут, в благодійній організації, в мене є шанс когось врятувати.

• Ти — інфлюенсер. Це свідомий крок чи специфіка роботи в таких фондах?

Мені треба було просувати їдеї і цінності фонду, змінювати ставлення до людей з ВІЛ-інфекцією. Такої людини, яку б читали у тому ж Facebook, у нас не було.

• Раніше ми знали: на СНІД хворіють наркомани, рок-музиканти, люди, в яких аморальний спосіб життя… Тепер картина змінилась?

Це дуже умовно. Я вважаю, що людина, яка сидить вдома, п’є горілку — теж залежна людина. Той, хто вживає наркотики, так само залежний від наркотиків. Я не знаю, чим цей аморальний спосіб життя гірший або ліпший за вживання алкоголю. Для мене людина-політик, яка вкрала два "ярда", більш маргінальна, якщо чесно, ніж хлопчик, який вживає наркотики вдома і не може подолати або намагається подолати залежність.

Багато людей вперше виявили, що інфіковані ВІЛ через ковід. Вони довго хворіли на COVID-19, і лікарі не могли зрозуміти, чому хвороба розвивається, чому пацієнт не одужує? А потім, в останню мить, коли у людини вже всі системи організму розбалансовані, вона майже помирає: "А давайте ще тест на ВІЛ зробимо?". І тест виявляється позитивним. Є люди, яким по 50-60 років, і які так дізнались про свій статус. Є люди, у яких взагалі ніяких проявів хвороби не було. А тепер — з’являються, і вони нам пишуть у паніці. Нам, наприклад, написала дівчина, в якої виявився позитивним тато. Він — дуже відома і шанована людина в своєму місті, і його привозили до Києва для того, щоб отримати консультації лікарів, бо вдома його всі знають. Вся родина в шоці.

• Хто сьогодні опікується людьми, хворими на СНІД? Фондів багато?

Так. Були часи, коли в розбудову мережі організацій у ВІЛ-сервіси вкладалися окремі гроші. Ми хотіли мати інфраструктуру не лише в Києві, а по всій Україні. Щоб людина, яка проживає, наприклад, в Полтаві і там інфікувалась, бо вживає наркотики, там же і отримала сервіс. Щоб діти могли отримувати лікування навіть у маленькому селі. Тому що ми розуміємо, що це — питання: чи будуть у батьків гроші привезти цю дитину в велике місто на терапію. Організацій, які працюють у ВІЛ-сервісі дуже багато в Україні. І це круто.

Круто те, що з цієї теми пішла драма. Роками ми боролися за право людей отримувати лікування і просто жити. Зараз ми боремося за толерантне ставлення, продовження лікування, щоб не було нових випадків інфікування, щоб всіх тестувати, щоб ці люди мали роботу. Ми говоримо про декриміналізацію медичного канабісу, тобто про більш глибинні питання. Є дуже складні історії, але тієї драми, коли помирали люди середнього віку, діти, — немає.

Повертаючись до твого питання: якщо мені б не подобалось, якби я постійно вигорала, я  б не залишалась на цій роботі ні хвилини. Я не йду на компроміси із собою. Я колись поїхала із Швейцарії, тому що зрозуміла, що це не моє, хоча прожила там півтора роки.

• Терпець урвався?

Це — не про терпець. Я зрозуміла, що не зможу там реалізуватися. Там немає, умовно, мого стадіону, не буде того масштабу, не буде тих проектів — того, що я на той момент робила в Україні. Тоді я комьютила між Швейцарією та Україною — два тижні в Україна, два тижні в Швейцарії, літо проводила в Швейцарії. І велика подяка моїм шефам, що вони на це згодились.

До мене приїжджали друзі, і я з часом стала експерткою по Швейцарії. Я знала всі емоції, які можна зібрати з людей, куди треба їхати, щоб на сонце подивитися, гори побачити, смачно поїсти. І всі, як один, коли вони потрапляли в Монтріон, казали: "Боже, це ж неймовірно, це ж рай на землі. Я б хотів тут померти".

Коли десь восьма людина сказала мені таку фразу, я зрозуміла, що не хочу прожити найкращі роки свого життя в місці, де всі мої друзі хочуть померти. Я поживу десь, а помирати приїду сюди.

І правда, щастя, яке є в Швейцарії і спокій, з яким люди живуть, як вони до цього ставляться... У нас цього немає.

• Ти запальна, енергійна, активн — це дає життя в Україні чи ти за характером така?

Ми не існуємо за межами контексту. І, безумовно, мене тягне до України, бо саме тут я маю всі ці можливості — боротися, трошки десь там страждати, вигризати собі другу дозу вакцини… В цьому є сутність життя. І тому я сюди повертаюсь, незважаючи на всі ті можливості, які в мене були в житті — мабуть, я найкраще розквітаю в контексті України.

• Змушує повертатись чи мотивує? І що тебе мотивує?

Я мотивую себе сама, в мене для цього все є. У нас насправді все є всередині. Просто чи хочемо ми це діставати?

• У тебе є чоловік —  гонщик. Чому ти ніколи не виносиш це на публіку?

Він точно не визначає мене, а я не визначаю його. Кожен з нас — особистість, яка має свої успіхи, свої досягнення. Він — гонщик і політик. Коли хтось мене просить щось йому сказати з приводу певного законопроекту, я говорю: "Послухайте, а я тут до чого?".

Він не вчить мене, як боротися зі СНІДом, я не вчу його, як закони писати. Крапка.

• Але хіба ваша діяльність ніяк не дотична одне до одного? Це ж про цінності...

Ми все обговорюємо. Коли ми починали, я сказала: "Дивись, ось є такі речі: раз, два, три, чотири, п’ять. Якщо це трапиться, я пiду". Вiн сказав: "Ок!". Ми одразу домовились, якщо він буде робити певні речі, я не буду його парою, бо в нас різні погляди на життя. Але воно не стосувалося того, що він ось не приймає такі закони, або адвокатує за геїв, легалізує медичний канабіс. При всьому моєму бажанні, щоб країна легалізувала медичний канабіс, я не можу прийти і своєму чоловікові радити головувати за це. Я вдома лобізмом не займаюсь.

• Коли дивишся на людину, яка є втіленням професіоналізму, забуваєш, що в неї може бути чоловік і окремий інший пласт життя. Чи важливо успішній людині мати тил? 

Ми не можемо бути однобокі. Чим більше ми маємо друзів, особистого, захоплень — тим краще. Якщо людина захоплена лише роботою, вона стає нецікава. Якби я постійно годувала світ історіями лише про мою роботу, люди б дуже швидко втомились. Але, безумовно, ми цікаві, коли велика кількість всього відбувається з нами. Якщо виставляти пріоритети, то пріоритет — на першому місці, звісно, для мене моя робота. Але всі інші речі для мене теж дуже-дуже важливі. Родина, друзі, спілкування, мій чоловік, моя кицька, мій племінник, подорожі...

Дивіться відверті розмови від небанальних героїв по вівторках та четвергах о 17:10 на телеканалі LIVE  у програмі "Відверто.LIVE" із Тетяною Гончаровою.

Не пропустіть:  "Відверто. LIVE": издатель Светлана Павелецкая — о старых добрых книгах, жестких решениях и теории баланса ролей.

Фото: пресс-служба