Масовому глядачеві чудовий Хав'єр Бардем став відомий після ролі в оскароносному фільмі “Старим тут не місце” братів Коенів – відтоді цей глядач у кожній новій ролі Хав'єра намагається помітити риси того жахливого маніяка. Не виходить – адже Бардем один із тих акторів, які можуть перевтілюватися наймагічнішим чином.
HOCHU.ua
згадує найважливіші ролі знаменитого іспанця.
“Жива плоть” (1997)
Related video
Щоб зрозуміти всю глибину і масштаб таланту Бардема, потрібно подивитися його іспанські картини, зняті до того, як він став міжнародною зіркою. Для чого? Щоб переконатися, скільки всього неіспанського і неприродного для іспанського менталітету буде в картинах, які поповнять фільмографію актора в 21 столітті. Цей фільм знятий блискучим Педро Альмодоваром за 10 років до “Старим тут не місце”, який зробив Бардема одним із найвідоміших акторів планети – і о боги, яка ж прірва лежить між героями Хав'єра в цих двох стрічках!
Так, у менш ніж дві години “Живої плоті” Альмодовар примудрився вмістити стільки драм і перипетій, що вистачило б на кілька сезонів закрученого серіалу про стосунки – але навіть це не головне у фільмі. Ось тільки верхівка айсберга – Бардем грає поліцейського Девіда, безстрашного, але раціонального хлопця, який у результаті перестрілки під час затримання злочинця виявляється інвалідом. Але в інвалідному візку герой Бардема успішно бере участь у параолімпійських іграх - а злочинець (чи так це?), відсидівши термін, починає чи мстити, чи закохуватися по вуха у дружину Девіда Єлену.Потрібно бачити не тільки як Бардем управляється з візком – а ще й як розбирається зі своїми почуттями та почуттями оточуючих його страждальців (сам він не страждає, а бореться), дивлячись на них зверхньо. Тобто з цього самого возика.
Цей фільм про письменника Рейнальдо Аренаса та Кубу часів революції зняв вишуканий майстер – режисер Джуліан Шнабель. Його картини часто бувають прив'язані до конкретного історичного періоду та місця – як це було з попереднім фільмом режисера, чудовим байопіком 1996-го року про художника Жана-Мішеля Баскію. Але якщо в тому фільмі Шнабель віртуозно занурював глядача в атмосферу артистичної богеми Нью-Йорка 80-тих, то “Поки не настане ніч” - просочене фарбами, запахами, страхами та надіями полотно про кубинський рай, який так легко перетворювався на пекло.
Бардем чудово зіграв у цій картині головну роль Аренаса, який знав собі ціну – і з цією роботою він вийшов на міжнародну арену. Письменнику-гею доводилося дуже нелегко на Кубі - хоча натхнення для того, щоб цілодобово обливатися потом над машинкою вистачало цілком. Але якщо в перші роки після революції герою Бардема ще якось вдавалося уживатися з новим строєм, то з роками ставало дедалі гірше. Після помилкового звинувачення у приставанні до молодих людей на пляжі, Аренас намагається втекти з “острова Свободи” - пливучи на автомобільній камері…
Готуючись до ролі, Бардем кілька місяців провів у Нью-Йорку, спілкуючись із найкращим другом Аренаса (той помер у Штатах у 1990-му) – актор кілька годин на день намагався перейняти ходу і манеру розмовляти письменника.
“Кохання під час холери” (2007)
У цій насиченій кольором та емоціями драмі Майкла Ньюелла Бардем зіграв одну зі своїх найнехарактерніших – і найвражаючих ролей. Ми стежимо за життям його героя, романтичного мученика Флорентіно Аріси, з юнацьких днів до глибокої старості. І не просто стежимо, а ще майже страждаємо разом із ним, щиро співчуваємо, а іноді навіть і заздримо.
Справді, адже Флорентіно здатний вірно любити - так, як мало хто інший на планеті. А закоханий він без пам'яті у красуню Ферміну (Джована Меццоджорно), але вона, яка спочатку подарувала йому надію, вийшла заміж за іншого – шанованого лікаря Хувеналя Урбіно. Ферміна, таким чином, поступилася волі батька, який бажав бачити дочку з кимось респектабельнішим, ніж небагатий і недолугий Флорентіно, мрійник і поет.
Картина знята за романом Габріеля Гарсіа Маркеса – великий колумбійський письменник був майстром розтягувати сюжет своїх блискучих романів на довгі роки, і весь цей час Флорентіно знемагає від нещасного кохання. Але він знайшов вірний засіб – щоб хоч ненадовго забути Ферміну, герой Бардема починає спокушати жінок у шалених кількостях.
З роками він стає президентом пароплавної компанії, а чоловік Ферміни вмирає - тепер Флорентіно просто зобов'язаний зробити її своєю. Сам Маркес був у захваті від цієї екранізації – і неважко здогадатися чому. Це чуттєвий, безжально красивий фільм - і магія, чари кохання, здаються в ньому абсолютно реальними.
У тому ж році, коли вийшла зворушлива стрічка “Кохання під час холери”, Бардем знявся у зовсім іншій картині та в абсолютно протилежній ролі. Мало того, в цьому своєрідному сучасному вестерні геніальних братів Коенів Хав'єр зіграв одного з наймерзенніших і найвідмороженіших маніяків в історії кінематографа. Дивно, що ім'я його персонажа, Антона Чігура, досі не стало загальним – як, наприклад, Джек-різник.
Що ж робить Бардем, щоб здаватися таким жахливим? У тому й річ, що нічого особливого! Якщо не вважати досить чуттєвого чубчика, який може діяти на нерви глядачеві, зовні в його винятковій грі немає нічого ефектного. Але – лячно, аж жах.
Річ у тім, наскільки спокійно, зібрано і розважливо Антон Чигур здійснює у картині всі жахи та безчинства. Треба сказати, що робить вінце не просто так. Чігур має повернути валізу з грошима, яка зникла в техаській пустелі – після того, як зірвалася угода наркодилерів, які перестріляли один одного. Валізу прибрав до рук хитрющий ковбой Льюеллін Мосс (Джош Бролін), який опинився в потрібному місці в потрібний час. Або навпаки, краще б він ніколи не бачив цю валізу?
У будь-якому разі, Антон Чигур, озброєний пневматичним пістолетом для оглушення рогатої худоби, вийшов на його слід... Картина отримала “Оскар” як найкращий фільм року, а Бардем – як найкращий актор другого плану. На місці іспанця, до речі, міг опинитися Марк Стронг – через напружений робочий графік Бардема. Але в останню хвилину Хав'єр зміг підправити свій розклад.
“Вікі Крістіна Барселона” (2008)
У першому десятилітті нового століття великий режисер Вуді Аллен переживав черговий творчий зліт – і не в останню чергу тому, що тепер він хотів працювати з молодими зірками. “Вікі Крістіна Барселона” був уже третім фільмом Аллена за кілька років за участю Скарлетт Йоханссон (після “Мачт-пойнта” та “Сенсації”), а також дебютом у чудовому алленівському кіносвіті Хав'єра Бардема та Пенелопи Крус.
Бардем грає у картині художника і ловеласа Хуана Антоніо Гонзало, але це якийсь особливий тип дон-жуана, що рідко зустрічається в кіно. Його герой - чоловік прямолінійний і іноді безпардонний, але при цьому ніколи не опускається до вульгарностей і банальностей. Ну а те, що в діях та поведінці Хуана Антоніо з першого погляду може зійти за грубість і навіть підлість – на перевірку виявляється виявом мудрості. Чи ні?
Хай там як, герой Бардема зустрічає влітку в Барселоні двох американських туристок, Вікі (Ребека Холл) і Крічтіну (Йоханссон), дівчат дуже різних, і одразу пропонує їм вирушити разом з ним на приватному літачку на кілька днів до міста Ов'єдо - розважитися. Одна деталь – нещодавно Хуан Антоніо насилу оговтався після драматичного фіналу болісних стосунків із фатальною жінкою, божевільною Марією Єленою (Крус). І невдовзі Марія Єлена повертається… Саме на зйомках цієї картини розпочався роман Хав'єра та Пенелопи (хоча вони вже працювали разом раніше) – і він закінчився весіллям на Багамах.
І знову Бардем грає в картині Алехандро Гонсалеса Іньяріту персонажа, зовсім несхожого на всі його попередні ролі. Його герой, мешканець Барселони Уксбаль, на перший погляд – звичайна людина. Так, він обожнює своїх маленьких дітей, сина та дочку, він готує для них сніданки, він люблячий і іноді суворий батько. Що ж тут дивного? Уксбаль виховує дітей один, тому що мати, алкоголічка і повія, що до того ж страждає на біполярний розлад, на це не здатна - але і ці деталі не найголовніші в цій драматичній історії, що нагадує притчу.
Справа в тому, що герой Бардема, міцний на голову і твердо стоячий на ногах чоловік - ще й медіум, здатний бачити тих, хто недавно пішов у інший світ, і чути їхні голоси. Одного разу з його вини (нехай і непрямої) гинуть китайські робітники, нелегальні іммігранти. А у самого Уксбаля діагностується рак – і жити йому залишилось лише кілька місяців. Чи впадає він у відчай та паніку? Ні, він просто спокійно і з гідністю упорядковує свої справи – серед них і ті, на які здатний тільки медіум.
Подекуди ця картина просто гіпнотизує – і змушує подивитися на себе збоку, уважно, але дуже здалеку. За роль у картині Бардем знову номінувався на “Оскар” – цього разу вже як найкращий актор. Вперше в історії цю номінацію отримав актор, який повністю виконує роль іспанською.
“Ескобар” (2017)
Саме в цьому фільмі Бардем зіграв по-справжньому страшну, моторошну людину – Антон Чигур все-таки був породженням фантазії, а от Пабло Ескобар, колумбійський наркобарон, був реальною людиною. Це одна з причин того, окрім таланту Хав'єра, що жах, який вселяє в глядача екранний Ескобар – теж справжній.
В оригіналі картина називається “Любити Пабло” і знята вона за книгою журналістки (і коханки Ескобара) Вірхінії Валльєхо – книга мала промовисту назву “Любити Пабло, ненавидіти Ескобара”. Валльєхо чудово зіграла дружина Бардема, Пенелопа Крус, але саме Бардем, втілюючи образ зловісного наркобарона, зробив справді титанічну акторську роботу. Зайва вага та пузо для ролі – це дрібниці.
Буквально в кожному кадрі Бардем примудряється показати всю диявольську подвійність свого героя - те, за що будь-яка жінка може піти за ним на край світу, і те, за що вона може його зненавидіти кожною частинкою тіла. Так, Вірхінія зраджує Ескобара – але глядач вже майже хоче, щоб це чудовисько знову вийшло сухим з води, просто як героїня Крус. Роль у фільмі - одна з найпотужніших і недооцінених у кар'єрі Бардема.
