Скарлетт Йоганссон завжди було що не тільки показати на екрані (а показати і справді є що), а й сказати. Під цим не маються на увазі репліки зі сценарію. Ні, в актрисі, навіть у прохідних ролях, неодмінно спостерігалися глибина і сенс – і не завжди це можна було висловити словами. Йоганссон успішно знаходила інші методи - саме тому вона є однією з найшанованіших акторок сучасності. Ми згадуємо найзнаковіші її ролі.
Нехай Скарлетт Йоганссон, тоді ще неповнолітня дівчина, зіграла в цій чудовій картині братів Коенів лише роль другого плану, зате яку! Почнемо з того, що у “культових” Коенів є хороші, є дуже хороші фільми, а є шедеври. Цей чорно-білий нео-нуар – саме із останньої категорії. Дія відбувається наприкінці сорокових років минулого століття в спекотному каліфорнійському містечку. У флегматичного, мовчазного перукаря Еда Крейна (Біллі Боб Торнтон) є дружина Доріс (Френсіс Макдорманд), вони начебто кохають один одного, але дружина зраджує Еду - зі своїм босом. Ед здогадується про це і одного разу вирішує пошантажувати коханця Доріс – йому потрібні гроші, щоби відкрити свій бізнес. Це було початком довгого падіння Еда, під час якого він примудрявся зберігати чудову незворушність.
Героїня Йоганссон, підліток Рейчел, або як її низують "Пташка", з'являється в найкритичнішій і вирішальній точці цього падіння головного героя. Ед товаришує з батьком Рейчел, часто заходить до них додому - і все більше задоволення отримує від гри Пташки на піаніно. Без будь-якої задньої думки, з найщиріших спонукань, Ед вирішує власним коштом запросити для дівчинки кращого, як він вважає, викладача. Пташка-Йоганссон вирішує віддячити Еду по-своєму… Так, у героїні Йоганссон є багато від тієї ж Лоліти – доходить навіть до свідомого копіювання, чи, швидше, “цитування”. Але при цьому у Скарлетт виходить створити зовсім особливий образ – спокусниці, яка навіть не усвідомлює свою владу над старшим чоловіком і зовсім не намагається нею скористатися.
Цей фільм Софії Копполи – напевно, найзворушливіша і найвдаліша спроба у світовому кіно уявити дивовижну, незабутню, нереальну зустріч. Яку саме? Уявіть, що зустрічаються зрілість, досвід і мудрість, які бувають вже тільки на порозі старості – з молодістю, сподіваннями, очікуваннями, невпевненістю і знов-таки з мудрістю, що теж іноді притаманна молодості. Звісно ж, виходить не дуже, але у режисера Софії Копполи це вийшло. Як і вийшло у Йоганнсон та її чудового партнера Білла Мюррея втілити образи двох таких різних і таких схожих самотностей - які зустрілися в незнайомому та незбагненному для американського туриста Токіо.
Скарлетт грає у картині в міру меланхолійну, злегка неприкаяну дівчину Шарлотту, яка прилетіла до Японії за компанію з чоловіком, модним і успішним фотографом. У Токіо її чоловік цілими днями пропадає на роботі, Шарлотта нудьгує, і з нудьги (а може, від розпачу) знайомиться в готелі зі старіючої кінозіркою Бобом Харрісом. Боб прилетів для зйомок у рекламі японського віскі - він не в захваті від роботи, а до Токіо він просто не знає, як ставитись. А ще він поняття не має, як ставитися до почуттів, що виникають між ним та Шарлоттою. Але то доля. Доля, від якої, виявляється, завжди можна втекти. Сімнадцятирічна на той час Йоганссон була затверджена на роль без жодних проб. Достатньо було зустрічі у ресторані, щоб Коппола зрозуміла, що Скарлетт – саме те, що потрібно.
Після чудових "Труднощів перекладу" Скарлетт не могли не помітити великі режисери. І ось уже Йоганссон знімається у великого Вуді Аллена, в одній із його найкращих картин 21-го століття. Якщо вам цікаво чому тоді, в нульових, Скарлетт стала вважатися незаперечним секс-символом – відповідь тут, у цьому фільмі. Її героїня Нола, американка, яка намагається влаштувати свою кар'єру та особисте життя в Лондоні – шалено приваблива та сексуальна дівчина. Та чи мало таких було в кіно? Були, і достатньо. Але було в екранній Нолі і щось виняткове - мало кому вдавалося так поєднувати тваринну сексуальність і харизму, що йде швидше від живого розуму, ніж від розміру бюсту. Хоча з цим розміром в даному випадку теж все гаразд.
Отже, Нола - актриса-початківець, яка без жодного успіху відвідує кастинги. Зате вона знайомиться з молодим чоловіком на ім'я Том із лондонського вищого суспільства, потім ще з одним, його другом. Друга звуть Кріс і він – інструктор з тенісу. Так ось – краще б цих знайомств не було. "Матч Пойнт" - набагато драматичніша картина, ніж багато інших фільмів Аллена. Тут не так багато блискучих діалогів та фраз, які стають крилатими наступного дня після прем'єри.Зате у фільмі є нерв і щирість, які геть-чисто відсутні в багатьох інших мелодрамах про неконтрольовані пристрасті і зради. І так – навряд чи хтось настільки несамовито звинувачував свого коханця у брехні, як це робила Йоганссон у ролі Ноли. Принаймні, у фільмі про, на перший погляд, адекватних і психічно здорових людей.
"Сенсація" (2006)
Наступний досвід співпраці Скарлетт Йоганссон із Вуді Алленом виявився зовсім іншим, хоча зав'язка була дуже схожою. І це чудово – адже гротескна та кумедна картина «Сенсація» ще раз довела, якою різноплановою актрисою може бути Скарлетт. Героїня Йоганссон, сексуальна, але дещо незграбна і страшенно наївна дівчина Сондра, приїжджає зі Штатів до Лондона. На відміну від Ноли з "Матч Пойнт", Сондра мріє про кар'єру журналістки, яка розслідує всілякі сенсаційні та темні справи. Одного разу до Сондри навідується дух покійного успішного журналіста Джо Стромбла – той пропонує їй вивести на чисту воду гарненького британського аристократа Пітера Лаймана (Хью Джекмана), який може бути серійним вбивцею. Сондра, справно ляскаючи віями, безмежно дивується – але рішуче береться до справи. А допомагає їй у цьому наймиліший і дотепний фокусник Сід Уотерман (сам Аллен, який зіграв роль у своєму фірмовому неповторному стилі).
Аллен ще під час роботи над "Матч Пойнт" помітив, якою кумедною Йоганссон може бути в реальному житті. Вона ставала такою, щойно звучала фраза "Знято!" - Аллена вразив контраст між справжньою Скарлетт та тією фатальною жінкою, на яку вона перетворювалася перед працюючою камерою. Саме ці комічні дані - зовсім не на шкоду іншим, чуттєвим даним,о ні! - були використані в “Сенсації”, одночасно стильній і «стилізованій», чи не найлегшому і найкумеднішому фільмі у кар'єрі Йоганссон.
Ця картина - можливо, найдосконаліший фільм про фокусників, ілюзіоністів і чарівників, коли-небудь знятий. Насамперед тому, що він знятий магом від кіно – Крістофером Ноланом. Нолан - людина, яка завжди пам'ятала про те, за що спочатку любили кінематограф. Його кіно – це щоразу диво, яке чиниться перед вашими здивованими очима. А ще Нолан завжди може похвалитися не тільки ідеально продуманою і хвацько закрученою історією – а й ідеальним кастингом. Режисер збирався розповісти повну інтриг, чудес та немислимих поворотів історію протистояння двох конкуруючих лондонських ілюзіоністів кінця 19-го століття – їх зіграли Крістіан Бейл та Х'ю Джекман. Отже, у Нолана були фокусники, буквально одержимі своїм ремеслом. Але ще йому потрібна була Жінка, чарівна леді між двома его, між двома вогнями.
І Йоганссон чудово, без жодної вади впоралася з роллю такої Жінки - при тому, що вона зовсім не часто грає в кіно жінок з минулих століть. Її героїня Олівія теж вміло плете інтриги, але може бути і в міру наївною, вона чарівна, але знає собі ціну і ніколи не принижуватиметься або принижуватиме себе істинною підступністю… При цьому в грі Скарлетт немає манірності, штучності і шаблонності - дев'ятнадцяте століття розквітає жіночою пишнотою завдяки Йоганссон.
"Під шкірою" (2013)
Десять років тому Скарлетт знялася в одному з найнезвичайніших фільмів за всю свою кар'єру - також картину "Під шкірою" сміливо можна назвати однією з найнетривіальніших у ХХI столітті. Більше того, "Під шкірою" - один із найкращих фільмів про інопланетні істоти в історії кінематографа. До речі, британці завжди вміли знімати нетипове кіно про прибульців - досить згадати культову “Людину, яка впала на Землю” Ніколаса Роуга з Девідом Боуї в головній ролі. І те, як фільм зняв англієць Джонатан Глейзер – зайве підтвердження цього. Фільм зовсім позбавлений будь-якої мішури та геройського пафосу, властивим блокбастерам на космічну тему – та й не блокбастер це взагалі. А якщо картина і досліджує якийсь космос - то той, який знаходиться всередині живої істоти, самотньої і дивовижної, чи то людина, чи інопланетянин.
Інопланетянина (або інопланетянку, проте питання статі в цьому випадку залишається відкритим) грає Йоганссон. По суті, вона геніально зобразила оболонку інопланетної істоти – Скарлетт грає шкіру, грає очі, грає тіло, в яке сховалося істота. Втім, про це глядач дізнається, м'яко кажучи, далеко не одразу. Протягом майже двох годин ми дивимося очима інопланетної Йоганссон на нашу планету, в даному випадку, на дощові ландшафти та автостради Північно-Шотландського нагір'я, спостерігаємо за поведінкою її попутників – передбачувано хтивих, розгублених, дурних, турботливих. Долі попутників не позаздриш - але нам залишається тільки здогадуватися, що ж з ними творить героїня Йоганссон. У фільмі багато оголеного тіла Скарлетт, але це не може викликати сильних емоцій у глядача – повторимося, це лише оболонка. Практично начисто позбавила емоцій свою героїню і сама актриса - залишивши лише подив, що межує з заціпенінням. У такий стан можна впасти лише спостерігаючи щось зовсім немислиме. Наприклад, нас із вами.
У цій чудовій картині новозеландський режисер Тайка Вайтіті зробив неможливе. Вайтіті не просто повторив кінематографічний подвиг Роберто Беніньї 1997-го року - тоді Беніьї у своєму фільмі "Життя прекрасне" змусив усі жахи війни впасти і поникнути перед фантазією, сміливістю і безмірним оптимізмом і життєлюбством головного героя, батька, який опинився разом з сином у фашистському концтаборі . Вайтіті в "Кролику Джоджо" пішов ще далі. Дія фільму відбувається останніми роками Другої світової – у вигаданому німецькому місті Фалькенхейм. І можна тільки дивуватися, як Вайтіті вдавалося висміювати настільки сміливим і, здавалося б навіть недоречним чином все кричуще марення, що супроводжує диктаторський нацистський режим (сам він зіграв у фільмі Гітлера). При цьому режисер ще й віртуозно лавірував між фантазією, романтикою, гумором і трагедією, що підступає грудкою до горла.
Йоганссон зіграла в "Кролику Джоджо" одну зі своїх найзворушливіших, людяних і пронизливих ролей, при цьому зовсім не маніпулюючи нашими почуттями і не роблячи явних спроб вичавити у нас сльозу. Скарлетт втілила на екрані привабливу у всіх сенсах, героїчну матір головного героя, хлопчика Джоджо Бецтлера, учасника молодіжної організації Гітлерюгенд. Героїня Йоханссон, Роузі Бецтлер, таємно навіть від сина ховає в будинку єврейську дівчину… Роузі не доживе до перемоги, але встигне багато чого навчити Джоджо і відкрити йому очі на справжнє, не отруєне пропагандою життя – найдивовижнішим, дохідливим і ненав'язливим чином.
Раніше ми розповідали про
кращі фільми Леонардо Ді Капріо
. Він - справжня легенда Голлівуду, у доробку якого дуже багато достойних робіт, кожну з яких можна передивлятися безкінечно!
