Ця історія про жінку, яка don’t belong here.  Система, немов в самозбереженні, гасить її раз за разом. Її слабо цікавить сім'я, будинок, "нормальний" чоловік. Ми граємо на території "нормальності і її граней", представляючи все більш містично, видаючи трохи більше глибини і метафор. По суті цей сплав візуальних образів та музики – про сучасну жінку і її сприйняття, про межі нормальності, про інформаційний простір, про вплив класичного інституту сім'ї  і, звичайно, про потік інформації, який по суті "ламає" непідготовлену людину.

Нас з Мішою познайомила продюсерка фільму "Свято хризантем". Потім ми зустрілися, він каже: "Аліна, я не знаю, як ти це сприймеш, але у відео тебе немає". Це ще більше мені сподобалось — він не пішов класичним шляхом, а насмілився запропонувати дійсно зухвалу ідею. В кінці кінців я навіть не знала, коли зйомка проходила. Мені якось дзвонить друг і каже: "Аліна, я вчора знімався в твоєму кліпі". Але я дуже задоволена. Мені подобається містичність цієї історії, те, що це відео не яскраве, в ньому немає великих жоп, в ньому немає дівчат, які облизують чупачупси. Це абсолютно антиютубне відео. Ми йдемо проти системи.