Хтось вважає, що Джолі – то просто “гаряча штучка”, принаймні була колись такою. Хтось, що вона пречудова акторка, і згадують її ранні роботи у кіно. І те, і те має місце бути. Проте ми окремо обожнюємо її за сміливість – і ніколи не забудемо її візиту до Львова – під час повномасштабного вторгнення. Дякуємо і поважаємо.
"Джіа" (1998)
Related video
Ця картина не могла не звернути на себе увагу наприкінці дев'яностих. По-перше "байопікі" ще не були тоді звичною річчю - щоразу, коли знімався фільм, що оповідає про життя і кар'єру якоїсь знаменитості, у аудиторії автоматично виникав підвищений інтерес. По-друге, тоді ще маловідома 23-річна актриса Анджеліна Джолі, яка виконала головну роль у фільмі, сама по собі справляла враження сенсації. Так-так, це відчуття дива, що відбувається на екрані, виникало абсолютно незалежно від історії супермоделі рубежу сімдесятих-вісімдесятих Джіа Каранджі, образ якої чудово втілила Анджеліна.
Нехай фільм розповідає трагічну і повчальну історію юної дівчини, яка спочатку робить карколомну кар'єру в Нью-Йорку, а потім падає на саме дно - глядач не втомлюється вражатися тому, наскільки ж яскраво, хвилююче, і розкуто виглядає Джолі, не вписуючись у жодні встановлені рамки. Успіх фільму був ще й у тому, що саме такою і була та сама Джіа Каранджі – дівчина, яка поламала всі стереотипи модельного бізнесу, в якому обожнювали винятково променистих блондинок. Життя Джіа було зовсім не променистим - нестерпна самотність і важка наркотична залежність переслідували її ще на вершині слави, ну а далі ставало тільки гірше. У Джолі насправді все було попереду.
Коли мова заходить про картини, присвячені божевільним будинкам та їхнім пацієнтам, то перше, що спадає на думку – це, звичайно ж, великий “Пролітаючи над гніздом зозулі” Мілоша Формана. Але повірте, "Перерване життя" Джеймса Менголда - теж приголомшливе кіно. І нехай Джолі формально грає тут роль другого плану, з усіма найважчими акторськими завданнями вона справляється не гірше, ніж Вайнона Райдер, яка зіграла головну героїню. Молоденька дівчина Сюзанна (Райдер), має серйозні проблеми з психікою і одного разу її все-таки поміщають до лікарні. Там вона і заводить дружбу з героїнею Джолі - фатальною красунею Лізою, справжньою бунтаркою, а також клінічною соціопаткою, що заперечує будь-які правила, умовності і тим більше закони. З такою людиною важко – але Ліза цінує чесність, щирість та сміливість. Все це є в Сюзанні, але Ліза… Це, мабуть, найскладніший образ в акторській кар'єрі Джолі – адже її героїні недостатньо свободи, недостатньо бунтарства і недостатньо знати його причини та цілі. Вона здатна на більше, але це вже небезпечний шлях – і не тільки для неї самої.
За сюжетом, одного разу дівчатам, Сюзанні та Лізі, вдається втекти з лікарні. Вони зупиняються у подруги, яка нещодавно виписалася з того ж закладу. Тоді-то і починається найжахливіше, настільки кошмарне, що Сюзанна вирушає назад у клініку, ну а героїня Джолі продовжує свій шлях у прірву. За цю роль Анджеліна отримала заслужений “Оскар”.
Наскільки вдало режисеру Оліверу Стоуну свого часу вдалося міфологізувати за допомогою кіно покійного лідера групи The Doors Джима Моррісона – питання спірне.Через роки Стоун взявся за ще один байопік – у результаті вийшло масштабне історичне полотно про легендарного античного завойовника Олександра Македонського – і без зусиль Стоуна вже фігури не лише історичної, а й майже міфічної. Ми не згадуватимемо зараз претензії істориків до фільму, ми навіть не будемо особливо акцентувати увагу на грі акторів-чоловіків – а саме на виконавцеві головної ролі Македонського Коліні Фаррелі та Велі Кілмері, який зіграв його батька, Філіпа II. У випадку з "Олександром" нас навіть не дуже цікавить сам Ентоні Хопкінс у ролі оповідача, Птолемея. Чому? Та тому, що в картині знялася Анджеліна Джолі – у ролі матері Олександра та дружини Філіпа, Олімпіади.
Так, Джолі найбезпрограшніша прикраса цієї картини у всіх сенсах. І не просто тому, що вона як ніколи неперевершена в цьому фільмі і навіть не тому, що Джолі просто йдуть античні вбрання. Справа в тому, що якщо Фаррелу і Кілмеру постійно доводиться щось із себе зображати (особливо важко в цьому сенсі доводиться Фаррелу), то Джолі справляється зі своєю роллю з разючою легкістю. Здається, що вона не докладає жодних зусиль, щоб показати царську красу і всю ту небезпеку, яку таїть у собі жінка для чоловіка. Мало того, вам навіть може здатися, що античність існувала тільки для того, щоб через багато століть Анджеліна Джолі чудово виглядала на кіноекрані!
Звичайно, зараз цей фільм абсолютно неможливо дивитися, не згадуючи при цьому історію красивих, бурхливих і показово зів'ялих відносин виконавців головних ролей, Джолі і Бреда Пітта – роман, народження та усиновлення дітей, весілля, розлучення, судові позови та роман, що детально висвітлювався усіма ЗМІ планети. Але навіть зараз, через роки, можна сміливо констатувати – екранна хімія між Анджеліною та Бредом нікуди не поділася. Більше того, тепер її саме час порівнювати з такими канонічними прикладами спільної гри у фільмі реальної пари, як іскрометна робота Елізабет Тейлор і Річарда Бертона в класичній картині "Хто боїться Вірджинії Вульф?". Так, на перший погляд це зовсім різні фільми – але якщо приймати думку, що все мистецтво про кохання, навіть те, яке не про кохання зовсім, то все не так просто.
Отже, що ми маємо, крім напрочуд безвідмовно працюючої комбінації романтичної історії з елементами комедії та динамічного бойовика? Сюжет був спочатку безпрограшним і цю історію не можна було зіпсувати – про роман та подальше сімейне життя двох професійних кілерів, які майстерно приховують один від одного свої таланти та покликання. Але навіть сюжет тут не головне – а те, що нам дозволено спостерігати, як пробігають іскри між Джолі та Піттом. Це і є найбільша насолода від перегляду “Містера та місіс Сміт”, і ще велике питання, кого актори насправді збиралися вразити – глядача чи один одного. Але на їхньому місці цілком могли бути Джонні Депп, Вілл Сміт, Кетрін Зета-Джонс Ніколь Кідман, Кейт Бланшет чи Гвінет Пелтроу – усі вони пробувалися у режисера картини Дага Лаймана.
"Підміна" (2008)
Клінт Іствуд – особливий актор, а режисер – ще особливіший. Його фільми мають майже таку ж яскраву індивідуальність та специфіку як, скажімо, фільми Вуді Аллена – але це не специфіка, виражена в особливих діалогах, сюжеті чи тому, як Іствуд вибудовує візуальний ряд. У випадку з іствудівськими фільмами справа в іншому - не втомлюєшся вражатись тому, наскільки вірною, єдино правильною і непохитною залишається позиція Іствуда як творця та оповідача історії з цього боку камери. Усі його фільми – сама правда, показана найдієвішими засобами. І нехай деякі з цих історій здаються абсолютно неймовірними і просто неправдоподібними, однак вони залишаються правдою. І Джолі у картині "Підміна" за допомогою режисера показує цю правду так переконливо, як мало кому вдавалося.
Отже, Лос-Анджелес, кінець двадцятих років минулого століття. Крістін Коллінз (Джолі) – одинока мати, яка виховує 9-річного сина Уолтера. Якось Уолтер зникає, Крістін убита горем, але через п'ять місяців поліція повідомляє, що дитина знайшлася… Здавалося б, хепі-енд, але це лише початок історії. З першої ж секунди зустрічі, пафосно організованої поліцією в присутності преси, Крістін розуміє, що хлопчик, який знайшовся, зовсім не її син... Як мати, Джолі вагалася, коли Іствуд запропонував їй цю роль. Режисеру вдалося переконати її взятися за роботу - тим більше, що старовина Клінт вважав, що обличчя Анджеліни ідеально підходить для дбайливо і любовно відтворюваної ним атмосфери двадцятих-тридцятих років. Окрім іншого, Джолі довелося навчитися кататися на роликах - будучи при цьому в туфлях на високих підборах.
Насправді ця картина, робота над якою нарешті звела разом на знімальному майданчику Анджеліну Джолі та Джонні Деппа – дуже дивний фільм. Пересічний глядач, що йшов на прем'єру фільму з найпопулярнішими голлівудськими акторами тих років, чекав від кіно надто багато – беззаперечного шедевра, миттєвої класики, нового слова в кінематографі, зрештою. У результаті вийшов фільм, який навіть самі творці та індустрія загалом з великими труднощами могли якимось чином класифікувати.
Поміркуйте самі – “Турист” із самого початку заявлявся як “романтичний трилер”, але дещо пізніше Джолі та Депп номінувалися на “Золотий глобус” як найкращі актори у категорії “Мюзикл чи комедія”.
Звичайно ж, це ніякий не мюзикл. Мало того, це й не комедія зовсім – принаймні режисер Флоріан Хенкель фон Доннерсмарк, мабуть, доклав усіх зусиль, щоб під час перегляду “Туриста” глядач не вмирав від сміху. Але! Дуже навіть ймовірно, що над цим попрацювали Джолі та Депп – таємно від режисера та продюсерів. А інакше ніяк не можна пояснити ту найсильнішу приховану самоіронію, якою сочиться гра суперзірок у цьому фільмі. Ви хотіли заробити на нас багато грошей, шановні продюсери? Ну що ж, уперед! І справді, за бюджету у 100 мільйонів доларів, “Турист” зібрав касу майже втричі більше – усі залишилися задоволені.
Джолі, зігравши в картині шикарну, спокусливу і кмітливу коханку злого генія (Депп), який бігає одночасно від Скотленд-Ярду і бандитів, видала зовсім усе, що від неї хотіли - і навіть більше. Коли картина за лічені секунди перетворювалася з легкої романтичної історії на зроблений за всіма правилами бойовик, а потім раптом – у пародію на обидва жанри, з губ Джолі не сходила дещо знущальна посмішка.
Чудова та злочинно недооцінена картина "Біля моря" - режисерський дебют Джолі, а також ще один фільм, в якому вона знову знялася з Бредом Піттом (тоді вони ще були законним подружжям). Картині притаманна нехарактерна для останніх років повільна, вдумлива атмосфера європейського кіно минулого століття – а також відсутність будь-яких кіношних фокусів і трюків для більшої ефектності. Все це можна тільки вітати - а ще захоплюватися, наскільки ж Анджеліна виглядає природно і по-хорошому "безпонтово" в цьому фільмі.
Отже, подружня пара середніх років, колишня танцівниця Ванесса (Джолі) та письменник Роланд (Пітт) приїжджають із Нью-Йорка на південь Франції. Для Роланда ця поїздка – насамперед гонитва за натхненням, а також спроба освіжити стосунки з дружиною. Але, незважаючи на видиму відсутність явних та ураганних конфліктів між подружжям (втім є і явна відсутність трепетності та ніжності) – все з самого початку йде не так. Роланд щодня напивається в місцевому барі, з кожним днем все відчайдушніше, а Ванессі не залишається нічого, окрім як неприкаяно блукати морським узбережжям і час від часу ридати (без причини?) у готельному номері. Одного разу вона зауважує, що в стіні є отвір, що дозволяє спостерігати за тим, що відбувається у сусідньому номері. Незабаром туди вселяються молодята ... У картині безліч цікавих і чуттєвих дрібниць, практично відсутніх у фільмах Джолі з більшим бюджетом – чого вартий епізод, у якому вона довго розглядає власні… ступні.
Раніше ми розповідали,
що подивитися
з Леонардо Ді Капріо. З цією добіркою ви буквально "прогуляєтесь" життям легендарного актора, який за багато років перетворився з юного красунчика на головну суперстар Голлівуду.
