Едвард Нортон: чортів геній, який однаково переконливо грає як відморожених покидьків, так і добрих романтиків. Найкращі фільми

Є в акторові Едварді Нортоні деяка особливість, суть якої так і не вдалося досі розгадати нікому. Можливо, справа в тому, наскільки органічно у нього виходить грати як патологічно жорстоких людей з порожнечею і темрявою усередині, так і осіб, просто таки просочених шляхетністю і гідністю. Ми згадуємо його найкращі, а іноді і самі недооцінені ролі.

"Народ проти Ларрі Флінта" (1996)

Великий Милош Форман як мало хто інший з режисерів умів зняти драматичну історію про те, як одна людина бореться за свою власну свободу з суспільством -  щоб виходило так, що боровся він не лише за свої власні права, але і за права цього самого суспільства теж. Ця тема розкривалася і в "Пролітаючи над гніздом зозулі", і в "Волоссі", але "Народ проти Ларрі Флінта" - особливий випадок.

Головному героєві, видавцеві журналу для дорослих Ларрі Флінту (зіграному Вуді Харрельсоном), може, і бракує харизми того ж Джека Ніколсона, що блищав в "Зозулі", та зате і бореться він (своїми методами) зі святенництвом настільки оскаженіло, що у глядача може почастішати пульс і піднятися температура. Звичайно, у нього постійно виникають проблеми із законом - і тут на сцену виходить молодий адвокат Алан Айзекман (Нортон).

Ролі адвокатів в  голлівудських фільмах - окремий вид мистецтва, і актори, що прекрасно виступали  в костюмах з промовою перед присяжними, від Аль Пачіно до Меттью Макконахі, прекрасно це розуміли. Нортон - не виключення. Його Айзекман з незмінним адвокатським портфелем - юнак, з натяком на глибину і суперечливий характер, який явно блискавично вчиться на власних помилках - один з кращих адвокатів в кіно за останні 30 років. Але і це не головне - навіть людині, далекій від професії режисера, було помітно, який неабиякий потенціал має Нортон. Саме після перегляду цієї картини Девід Фінчер спалахнув бажанням запросити Нортона на головну роль в "Бійцівському клубі".

"Бійцівський клуб" (1999)

Якщо і існували коли-небудь по-справжньому культові фільми, що були не лише ідеальним відображенням часу, але й визначали його, то "Бійцівський клуб" Девіда Фінчера - один з них. "Бійцівський клуб" - небезпечний фільм. Це одна з тих картин, що цілком може змінити життя глядача - і ще велике питання, в який саме бік. У будь-кому випадку, фільм ставить настільки безжальні питання, що, відповідаючи на них, можна не без користі позбавити себе деяких зайвих сантиментів, духовних і матеріальних прив’язанностей і інших маленьких і не дуже слабкостей. І приголомшлива гра Нортона в цій картині - одна головних з причин її успіху, окрім сценарію, написаного по книзі Чака Паланика.

У героя Нортона немає навіть імені - в титрах картини він фігурує як Оповідач. Чи так багато цікавих і захоплюючих фактів  цей самий Оповідач може повідомити про себе спочатку? Ну, він страждає найсильнішим безсонням, настільки, що потім під час роботи в офісі співробітники здаються йому просто копіями людей. Єдина його розвага і відрада - перегляд меблевих каталогів  з подальшим замовленням чергового столика або шафи. Він звертається до доктора з приводу проблем з сном, але у результаті виявляється на зборах хворих раком - сам він не страждає нічим, окрім безсоння, але ці збори стали життєво потрібні Оповідачеві. Але головна подія його життя - зустріч  у літаку з таким же цинічним і проникливим Тайлером Дерденом (Бред Пітт) - ще попереду. Готуючись  для ролі в  цій картині Нортон, як і Пітт, займався боксом, тхеквондо, а також вникав в секрети варіння мила.

"Розмальована вуаль" (2006)

Ця чудова любовна драма режисера Джона Куррана була сюрпризом для прихильників Нортона. Яким саме? Виявилось, що абсолютно нормальних, глибоко порядних і гідних людей з минулого у нього виходить грати так само переконливо, як, м'яко кажучи, диваків в сьогоденні. І тут глядач починає ловити себе на думці - адже дійсно, саме ця осанка і це натхненне обличчя, неначе з фотографії столітньої давності, звертали на себе увагу у будь-якому фільмі з Нортоном, як деяка важлива, але невловима деталь.

“Розмальована вуаль" примітна не лише прекрасною грою Нортона і його партнерки Наомі Воттс - погодьтеся, це завжди прекрасно, коли фільм про любов примудряється бути настільки небанальним, наскільки цього заслуговує сама любов. Отже, за сюжетом, герой Нортона, мікробіолог Волтер Фейн закохується в аристократку Кітті - трапляється це в Лондоні, в двадцятих роках минулого століття. Молода людина не дуже-то сильна в залицяннях і освідченнях в коханні, проте Волтер цінує час, якого у нього мало, - скоро йому треба по роботі від'їжджати до Шанхаю. Кітті, яка не може запропонувати Волтеру  чогось більшого, ніж поблажливе відношення, проте, погоджується стати його дружиною. Вони від'їжджають разом до згаданого Шанхаю, де Кітті заводить собі коханця, ну а усі сили чоловіка тим часом йдуть на боротьбу з холерою. Насправді це тільки початок його з Кітті стосунків.

"Ілюзіоніст" (2006)

У 2006-му році на екрани вийшли відразу дві картини, що оповідають про магію і фокусників, "Ілюзіоніст" Нила Бергера і "Престиж"  Крістофера Нолана - таких шикарних фільмів про ремесло тих, хто демонструє істинне чаклунство на сцені перед здивованою публікою, не знімали ні до, ні після. Тоді, в 2006-му, більше вражаючим здавався все-таки фільм Нолана - режисер робив ставку на ефектність, видовищність і сучасні технології, що було цілком виправдано і логічно, враховуючи тематику картини.  Що ж, в обох  цих стрічках є те, чого бракує в іншій,  але в "Ілюзіоністові" можна виявити теплоту і деяку наївність, яких не відшукати в "Престижі", і які не старіють з часом - на відміну від технологій.

Отже, кінець позаминулого століття, Відень. Деякий ілюзіоніст (маг? справжній чарівник?) стає сенсацією у віденських театрах, виступаючи під ім'ям Ейзенхайм ( звичайно ж, Нортон). Наявність такого приголомшливого таланту не може викликати хвилю чуток, а також підвищений інтерес влади, який не назвеш простою цікавістю. Що ж, у минулому у Ейзенхайма було дійсно досить цікавого - наприклад, юнацька любов до герцогині Софі фон Тешен, тепер нареченій кронпринца Леопольда. Гра Нортона в цьому фільмі вражаюча - його ілюзіоніст одночасно і персонаж доброї казки, і людина, яка бореться за те, щоб у цієї самої казки було місце в позбавленому будь-якої магії, передбачуваному у своїй жорстокості світі.

"Листя трави" (2009)

Один з самих видовищних акторських атракціонів - це коли актор (бажано зірка першої величини) грає в картині братів-близнюків. Подібні трюки завжди захоплюють глядача - ну а для акторської братії, само собою, це зайвий привід продемонструвати свою майстерність. Не так давно подібним "трюкацтвом" займався Том Харді в "Легенді", дещо раніше - Ніколас Кейдж в "Адаптації",  насправді прикладів достатньо. Не залишився в стороні від цієї старої кіношної  традиції і Едвард Нортон.

Нортон грає у фільмі близнюків, які, звичайно ж, схожі один на одного тільки зовні - інакше і не варто було б затівати фільм. Один з них, Білл - професор класичної філософії. Інший, же, роздовбай і нероба Бреді - торговець марихуаною з штату Оклахома. Білл терпіти не може ані власного брата, ані рідну Оклахому - тому і не бачився з братом вже більше десяти років. Але одного разу Бреді все-таки заманює брата обманом на історичну батьківщину - щоб той допоміг вирішити йому деякі проблеми в його справах. Нортон справляється зі своїм акторським завданням на все сто - при цьому ще і не так вже сильно акцентуючи несхожість суті двох братів, що робило б трюк досить дешевим. Їх відмінності набагато більше невловимі - і тим цікавіше спостерігати за Нортоном в обох ролях.

"Стоун" (2010)

Якщо ви думаєте, що самим дивним персонажем, коли-небудь зіграним Едвардом Нортоном був Оповідач з "Бійцівського клубу", то ви помиляєтеся. Через 11 років актор утілив образ людини, на ім'я Стоун - і в голові цього героя творилися воістину незбагненні речі. Але картина не користувалася і малою частиною того успіху, який випав на долю "Бійцівського клубу", і вона залишається самою недооціненою у багатій фільмографії Нортона.

 Хто такий цей Стоун? Насправді звуть його Джеральд Крісон, але він вважає за краще, щоб звали його саме Стоун. Стоун - ув'язнений, який не просто хоче швидше вийти на волю, кожен атом його тіла буквально жадає цього. Із цього приводу він веде регулярні бесіди з  офіцером по умовно-достроковому звільненню, Джеком Мэйбрі (Роберт Де Ніро), а за тюремним дротом його чекає красуня-дружина Лусітта (Міла Йовович). Між цими трьома утворюється дивний трикутник, але справи підуть ще більше дивним чином, коли одного разу Стоуну в тюремній бібліотеці попадеться одна брошура. У брошурі стверджувалося, що Бог - це звук, і прочитане невимовно вразило Стоуна. Глядачі теж можуть непомірно вразитися тим, до яких меж відчуженості (втім, цілком контрольованої) Нортон може довести свого героя.

"Готель "Гранд Будапешт" (2014)

Якщо Вес Андерсон - один з  найяскравіших в усіх сенсах режисерів сучасності, то "Готель "Гранд Будапешт" можна сміливо назвати самим вражаючим фільмом майстра.  Стрічки Андерсона практично завжди вражали прекрасно підібраним, зоряним акторським складом - при цьому відчувалося, наскільки трепетно самі зірки, від Біла Мюррея до Едріана Броуді, Брюса Вілліса і Тільди Суїнтон відносилися до запропонованих їм ролей, нехай навіть іноді і суто епізодичних.

Роль Нортона  у "Гранд Будапешті" - не виключення. Вона у  фільмі далеко не центральна, але його персонаж, інспектор поліції деякої вигаданої східно-європейської держави на початку тридцятих років минулого століття - вмить вкарбовувалася в пам'ять глядача. Персонажа звуть Альберт Хенкельс, він більше схожий на військового, ніж поліцейського - військового аристократичного типу з романів дев'ятнадцятого століття, того самого, який може похвалитися  виправкою.  Але справа тут не в одній тільки виправці. Ще Хенкельс тяжко змучений природженою шляхетністю, а також  почуттями обов'язку і власної гідності - що іноді суперечать одне одному.

По сюжету, він заарештовує старшого конс'єржа цього самого "Гранд Будапешта", мосьє Густава (Рейф Файнс) - того самого, який грав з ним ще в дитинстві, коли бравий Хенкельс був маленьким Альбертом. І потрібно бачити, як відвертається герой Нортона спиною до мосьє Густава, лицем до глядача, як при цьому скорботно зітхає і як при цьому тремтять його вуса.  Вищий акторський пілотаж.

Раніше ми розповідали про найкращі ролі Бреда Пітта. З цим голлівудським суперстаром дійсно є що подивитися!

ФОТО: GETTY IMAGES